Так кажуть поціновувачі таланту Віктора Трохимця-Милютіна. І додають: «Справжній народний художник».
— Для мене це найвища нагорода і визнання, — усміхається митець — один із старійшин полтавського малярського цеху. Він цими днями відзначив 80-річчя.
Зустрілися ми в затишній майстерні, де зберігаються полотна, написані в різні роки — починаючи з навчання у Сімферопольському художньому училищі. На трудовому календарі Віктора Олександровича висвітилася цифра «60».
— Скільки картин написано вашими руками?
— Скажу, як на сповіді: не знаю. Обліку не робив. Для мене важливіше творити... Щоправда, одну цифру назву: в музеях України — 48 моїх картин. Плюс монументальні роботи в краєзнавчих музеях Полтави, Кременчука, у відділах заповідників-музеїв Миколи Гоголя та Антона Макаренка. А почалося все з оформлення Полтавського історичного музею. Продовжилося в будинку для художників під Москвою, де створив єдину експозицію, яка побувала на виставці в Москві, Варшаві, Берліні, Будапешті.
— Часто художники кажуть: кожна картина для мене — дитина. А якої думки ви?
— Такої ж! Почуваюся багатодітним батьком. Маючи власних доньку і сина, намалював кілька тисяч етюдів, картин, художніх полотен. Першу премію отримав ще студентом. Із задоволенням навчаю молодь. Маю шикарний подарунок від сина Станіслава, котрий живе і працює в Санкт-Петербурзі. Минулої осені у нього народився синок — мій онук Микитка, продовжувач роду художника Трохимця-Милютіна.
— Відомі принаймні чотири Милютіни: Володимир — політичний діяч, 1937 року репресований; Георгій — композитор, народний артист Росії; Дмитро — граф, генерал-фельдмаршал та його молодший брат Микола, котрий керував підготовкою до реформи 1861 року. До яких Милютіних належите ви?
— По батькові я Трохимець, по матері — Милютін... Маю виписку з церковної книги про те, що моя мама була хрещеницею графині Милютіної. Бабуся моя, народивши донечку, померла на дев’ятий день. І графиня забрала крихітку до себе й виховувала у своєму притулку для знедолених дітей. А дід Опанас був ковалем у графині. Так у спадщину від матусі дістав друге прізвище — Милютін.
— Народившись у Липецьку, через чотири роки ви стали полтавцем. Чому?
— Батько працював на шахті. Його направили на будівництво великого заводу на Далекий Схід. Що там із ним трапилося — невідомо. Мама залишилася сама зі мною і переїхала до Полтави, ближче до родичів.
— Розкажіть докладніше про свої полотна «Пам’ятник Шевченку», «Лицарі святої істини», «Вівтар пращура».
— Пам’ятник Кобзареві в Полтаві написаний як данина таланту пророка української нації. Побувала картина на виставці українських художників в Америці. «Лицарями святої істини» для мене є грифони. В античній міфології — це фантастична істота з головою орла і тулубом лева. На картині, написаній у Гурзуфі, грифони оберігають скарби Зевса. Ось чому їх можна зустріти на банківських будинках як символ охорони. А вівтарем пращура для мене став череп зубра, який знайшли в місті Комсомольську під час будівництва гірничо-збагачувального комбінату. Бігав цей зубр Полтавщиною шість мільйонів років тому. Вівтар у давніх народів — жертовник. На полотні зображено цей череп як символ чоловічого «янь» над золотим руном — символом жіночого «інь».
— На мольберті у вас незакінчена картина. Який її задум?
— Умовна назва твору «Моя Україна». Ось собор — символ духовності країни. Зодіакальний знак — Телець, під яким заснована Україна, що є мирною, врівноваженою, працьовитою хліборобською державою. Тут і музика з арфою, і журавель у небі. А над ними — гарна жінка, з якою поєдную образ України, з її лагідністю, гостинністю, невичерпним джерелом талантів, силою, нездоланністю.
— Ви буквально купаєтеся в мистецтві: добре співаєте, граєте на баяні, бандурі, танцюєте. У художньому училищі перетанцьовували всіх із напарницею — майбутньою скульпторкою. Крім усього, ви — чудовий кулінар...
— Скуштуйте моїх сирників. Якщо сподобаються, оприлюдню технологію...
— Такої смакоти давно вже не їв!
— А рецепт такий: усі продукти мають бути селянськими. Беремо 400 грамів сиру, додаємо по дві столові ложки борошна вищого ґатунку, цукру, дрібку солі, двоє яєць (домашніх), добре вимішуємо ложкою і смажимо на вершковому маслі або олії. Подаємо з домашньою сметаною, а то й так.
— Бажаємо вам, шановний ювіляре, тепла, добра, любові до життя і многая літа!
Лідія ЧЕРПАКОВА, Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ.
Фото Віталія СКОБЕЛЬСКОГО.
P. S. З нагоди ювілею в полтавському Художньому салоні відкрилась виставка Віктора Трохимця-Милютіна. Порадувало напередодні ювілею ветерана і те, що нарешті дійшла до нього і президентська стипендія, призначена ще торік.
