В Ужгородському прес-клубі відбулася презентація роману «Горянин. Води Господніх русел». Це нова книжка Мирослава Дочинця — відомого прозаїка, одного з претендентів на Шевченківську премію 2013 року, лауреата нагороди «Золоті письменники України».

 

За аналогією з твором Хемінгуея «Старий і море» Мирослав Дочинець ще називає свою книжку «Карпатський старий і ріка». Його романи «Вічник» і «Криничар» були лише сходинками до «Горянина». «Ми захоплюємося латиноамериканськими романами, прозою європейців, чужими героями, на мій погляд, синтетичними, і недооцінюємо наші глибинні скарби, якими володіє наш край, — каже письменник. — Ми ходимо по золоту. У нашій землі, наших віруваннях, піснях, вишивці закладений такий скарб, що дивуєшся, як ми цього не осмислюємо, просто розбазарюємо... Настав час усе це підняти й показати зарозумілому Києву, яким багатством володіємо. Цією книжкою я також хотів віддати борг тій землі, тим людям, які запліднили мою творчість».

Щодо мови, якою пише книжки, М. Дочинець зауважив: «Я міг би творити рафінованою українською. Мене часто питають: «Почему пишете на закарпатском сленге?» Я навіть до нового роману принципово не даю словничка діалектизмів — і, повірте, читають в оригіналі. Хоча «Криничар», наприклад, перекладений російською, але російськомовні читачі просять у мене саме український примірник. Українською читають у Криму, на Одещині, там живуть не росіяни і не хочуть ними бути, вони європейці за генотипом, але які дещо втратили своє коріння, й саме люди письма мали б їх відроджувати».

Автор навів дві цитати: «Ніцше, якого я не люблю, висловив глибоку думку: мистецтво і література існують для того, щоб не дати людині загинути від життя. Так і є, адже воно жорстоке і непередбачуване, а мистецтво — це облагородження, духовне пом’якшення, і це, мабуть, наша місія. Великий святий Серафим Саровський сказав: «Стяжайте дух». Навіть коли здається, що все проти тебе, не слід опускати руки. Про це моя книга. Тут наш етнос, наша природа (яка є одним з головних героїв), наш фольклор. На цьому тлі відбувається дивовижна історія, яка вразила мене років 12 тому. Тоді я не готовий був про це написати, накидав лише канву, фрагменти. Коли прийшла готовність — написав. Тут більше життєвої правди, ніж у «Криничарі», і більше духовної правди, ніж у «Вічнику». Це книжка про реальну людину, чоловіка, який загублений від світу, людей, втратив усе в один день — і родину, і цінності, і роботу, проти нього постає навіть природа. Але, виявляється, це не кінець, і він починає боротьбу, яка в результаті стає найвищим миром».

«Інші свої книжки я практично не читаю, а цю, як не дивно, прочитав, і мені хочеться відкривати її знову», — сказав М. Дочинець про «Горянина».

«Для мене література навіть вагоміша, ніж життя. І я поясню, чому. Ми прожили цю годину, випили чаю, розійшлося, й це зникло. А коли це зафіксовано, то залишиться як документ вашого серця назавжди», — зазначає Мирослав Дочинець. «Секрет письменницької праці відкрився мені несподівано, після 50 років, у церкві. Хлопчик прочитав два речення — і вони мене приголомшили. Я зрозумів, що таке письмо, що від тебе вимагається», — зізнався автор.

Ужгород.

Фото Василя НИТКИ.