Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса — лабораторія, де створюються унікальні (і за проблематикою, і за методом) вистави, впродовж цього театрального сезону святкує своє 25-ліття.
Засновник та керівник театру Володимир Кучинський обрав для цього сезону ідею проекту «Геть від Заратустри» за філософськими текстами Ф. Ніцше. П’єсу замовили постійному співтворцеві Кліму, й наприкінці січня театр випустив прем’єру за трьома першими «уроками» Ніцше-Кліма.
Всупереч побоюванням щодо глядацької спроможності розкодувати ніцшеанські змісти у сценічній формі вистава вийшла прозорою до очевидності. У чому, передусім, заслуга драматурга, який зміг конвертувати філософію у драму, та режисера, який видобув сценічні формули змісту з п’єси, написаної специфічно, як завжди у Кліма, без розділових знаків та інших певних акцентів. Музичний режисер Мар’яна Садовська одухотворила дійство аутентичними іранськими піснями (їх виконують самі актори, потужно та досконало). Хореограф Ольга Семьошкіна немов здійняла виставу на крила ритуальних танків, оздобивши «Заратустру...» своєрідною східною пластикою. Останню усіляко підкреслюють костюми Оксани Хорошко. «Хор» учнів та народів творить група акторів театру: лідерка вистави у вокально-пластичному малюнку Тамара Горгішелі, експресивна Марія Копитчак, харизматична Наталія Рибка-Пархоменко; актори та музики — Андрій Водичев, Олег Онещак, Павло Ільницький, Андрій Селецький, Денис Соколов і Ярослав Федорчук.
Художник Олексій Хорошко оздобив сценічну дію лазерними проекціями релігійних символів та стихії вогню. Щоправда, деінде ці повторювані безліч разів «значки» здаються лобовими. Також Хорошко створив статую ідола — це ніби тіло Вчителя, ексгумованого нащадками, які жадають відповіді на пекучі питання буття.
Репродуктором ідей Заратустри є у виставі Одинокий. Він наділений явними повноваженнями протагоніста філософської трагедії. Одинокого грають режисер вистави В. Кучинський та двоє акторів-корифеїв — Олег Цьона і Олег Стефан. Філософським постановкам Кучинського завжди притаманна сценічна провокація. В «...Заратустрі» вона реалізується в полемічних діалогах Одинокого з Тим, хто завжди говорить із натовпу (його роль виконують Микола Береза і Андрій Козак). При цьому Той говорить з вельми конкретного натовпу — виникаючи серед глядачів у залі. Прийом не новий, хоч і дієвий. Однак у прем’єрному показі «...Заратустри» він був явно формалізованим виконавцями. Сподіваюся, ще розженуться... Отже, протиставлення світоглядів наявне — філософ Одинокий і скептик та злий блазень Той.
Кожен із глядачів управі винести для себе найголовніший урок із почутого та пережитого під час «...Заратустри». Хтось, приміром, виразно розчув заклик до філософії тіла, бо воно «найрозумніше». Для мене квінтесенція вистави — у словах Одинокого: «Поважні учні! Бо ми всі учні. Народжуємось, живемо і вмираємо, щоби бути учнями. І перш ніж ви почуєте те, що говорив Заратустра, ви повинні усвідомити, хто такий Заратустра... Погано віддячує своєму вчителеві той, хто назавжди лишається тільки учнем». У цих словах насправді і є найцінніша провокація Кліма — Кучинського. Театр закликає геть від Заратустри — як від будь-якої застиглості, консерватизму, апологетики. Театр кличе шукати себе на особистому та громадському шляху, і в цьому він, без сумніву, є нащадком курбасівських традицій.
З нагоди ювілею театр ім. Л. Курбаса багато гастролює по Україні. Впродовж 2012 року «курбасівці» кілька разів побували в Києві та Черкасах із показами останніх прем’єр В. Кучинського «Амнезія, або Маленькі подружні злочини» та А. Приходька «Лісова пісня». У лютому львів’яни знов везуть до столиці безпрецедентно затребувану «Лісову пісню» та «В очікуванні Годо» О. Кравчука (Київ, Харків). Варто сподіватися, що незабаром відбудуться і гастролі з новонародженим «...Заратустрою».
На знімку: сцена з вистави.
Фото Марти ШВЕЦЬ.
