Напередодні Нового року дві суботи поспіль у залі запорізького Палацу культури імені Кірова був аншлаг. Тутешній «Новий театр» показував добру і часом трохи сумну комедію «З наступаючим!». Персонажі — дуже різні за віком і соціальним становищем люди. І не така вже й велика за сучасними мірками біда змусила їх усіх згуртуватися і допомогти герою-ветерану. А заразом і собі.

Сміливість до Ялти доведе...

Ця п’єса наробила галасу у Москві, у театрі «Современник», де у головних ролях рік тому виблискували Леонід Ярмольник та Сергій Гармаш. І ось напередодні 2013-го у тих само ролях довелося виступати вже Владиславу Лєбєдєву і Дмитру Московцеву. У виставі успішно грали й двоє самодіяльних акторів Володимир Кириченко та Дмитро Зусманович. Коли перші виходи артистів публіка зустріла досить стримано, то потім видовище захопило всіх, у фіналі лунали бурхливі оплески. А це найголовніше для Запоріжжя: якось наповнити театральні зали тут можна, але як рідіють лави глядачів під час антракту... А тут всі на місцях!

І взагалі, за короткий, з 25 лютого 2012 року, час існування «Нового театру» його в місті полюбили. Майже щомісяця тут прем’єра. І вистави йдуть за палкої підтримки глядача. 

То чим підкупив театр Світлани та Владислава Лєбєдєвих? Щирістю, а ще вдалим і сміливим вибором драматургічного матеріалу. Із знаменитою «Варшавською мелодією» запорізький «Новий театр» нагрянув у липні до Ялти. І не прогорів! Тут знавці відразу оцінили і ризиковість авантюри, і високий рівень постановки та виконавців (у ролях — Світлана і Владислав Лєбєдєви). Адже у цей період до Ялти наїжджають лише театральні зірки Москви, Петербурга та Києва.

Владислав усміхається: «Підозрюю, що нас за киян сприйняли!»

Згадана вище вистава «З наступаючим!» стала сьомою постановкою «Нового театру» в 2012 році. До речі, штат колективу — три особи, всі ж інші десять акторів і фахівців, без яких театру не допоможе навіть наявність вішалки, працюють тут за угодами...

Ще кілька слів і про оцінки колег. Вистава «13-й апостол» (за Маяковським) була запрошена до Москви на фестиваль «100 років російського футуризму». Зараз на завершальній стадії переговори про показ вистави «Психея і Арлекін» (за поезією Марини Цвєтаєвої) у російському культурному центрі Праги. У планах театру — гастролі до Києва та Дніпропетровська, а влітку — до Ялти — це та висока планка, якою в сучасних умовах найліпше перевірити себе на вередливому глядачеві з усього СНД.

Таємниці закулісся

А з чого все починалося? Свого часу Світлана та Владислав майже десять років грали у тоді ще народному (тепер уже муніципальному) театрі у Павлограді, що на Дніпропетровщині. В. Лєбєдєв тим часом був редактором міської газети, депутатом Павлоградської міськради і якось отримав принадну пропозицію попрацювати в одному із вишів Запоріжжя. А тут ще й цікавий запорізький театр «Vіe» запросив до себе Світлану — актрисою. Отак, з «лялькою» на руках (молодшій дочці виповнився лише рік), подружжя Лєбєдєвих вирушило до Запоріжжя. Було це 11 років тому, вони ще встигли придбати квартиру (до відомого стрибка цін). Світлана стала примою театру «Vіe», кілька разів була лауреатом міжрегіонального театрального фестивалю «Січеславна» як краща актриса. А у Влада з призначенням не склалося. Він працював у різних запорізьких виданнях і грав у «Vіe». Який ажіотаж на міських святах викликав номер, коли четвірка акторів цього театру виконувала попурі на відомі пісні 60—80-х років! Особливо шаленіли студенти з інших країн (а їх у Запоріжжі достатньо), бо де ще зараз почуєш, наприклад, «Beatles» наживо?

У 2009-му в міському управлінні культури вирішили розділити функції художнього керівника і директора театру «Vіe». До цього, з перших днів існування колективу, його засновник і лідер Віктор Попов був один у всіх іпостасях (а ще — батьком своїм акторам). І ось вакансію директора посів Владислав Лєбєдєв. Фінансове становище театру після цього поліпшилося, й порядку стало більше. Але можна зрозуміти й засновника театру: в серпні 2011 року Віктор Попов оголосив, що не продовжуватиме свого контракту з міським управлінням культури. В управлінні ж повідомили, що й з Лєбєдєвим продовжать контракт лише після конкурсу. І з 16 серпня екс-директор був прийнятий своїм заступником, а тепер в. о. директора Д. Московцевим, на посаду актора...

Так у театральному житті Запоріжжя запахло скандалом. 

Бо маленький, але помітний своїми виставами муніципальний театр-лабораторія «Vіe» був усе-таки на виду. І таки чимось відрізнявся від ЖЕД, де можна міняти слюсарів, двірників, і ніхто не помітить. Про «Vіe» почала активно писати преса. Нічого страшного, заспокоїли у міському управлінні культури, — ось-ось відбудеться конкурс на заміщення вакантних посад, і театр знову буде як новенький.

Скоро стало зрозуміло, що Світлана реально претендує на посаду художнього керівника (вона на той час закінчила режисерський факультет Київського університету імені Карпенка-Карого і стала автором кількох помітних вистав). Щодо Владислава, то він теж мав гарантовано повернутися в директори. І тому, схоже, конкурс почав відкладатися... 

Зустрічі колективу театру з батьками області та міста завершувалися запевненнями, що як тільки, то й зразу. 

А тим часом всі, кому належить за посадою, отримали вказівку «врегулювати ситуацію». Так, як вони це вміють — за принципом «поділяй і владарюй».

Пригадується, що в кінці вересня 2011 року, вже на наш запит до міського управління культури, повідомили, що оскільки «Vіe» не театр, а всього лише театр-лабораторія, то ані художнього керівника, ані директора йому не треба. Достатньо режисера, наприклад Лєбєдєвої, і з відкриттям сезону тут жодних проблем не буде. Щоправда, через два місяці до театру (і вже «підготовленого» колективу) прибули повноважні представники міської влади і «з метою подолання розколу в колективі тимчасово, на місяць», призначили «нейтральних» людей. Без будь-якого конкурсу.

Тому з 1 грудня 2011-го Світлана і Владислав Лєбєдєви звільнилися «за власним бажанням». Крок за нинішніх часів — надто рішучий. Ще через два місяці до них приєднався й Дмитро Московцев. Отже, з усіма попередніми кадровими втратами театр «Vіe», яким його знало все місто, — закінчився. Але, на щастя, почалася історія «Нового театру» у Запоріжжі. Владиславу Лєбєдєву довелося освоювати суміжну спеціальність приватного підприємця. На щастя, знайшовся меценат в особі корпорації «Кераміст» та її керівника, вже згадуваного Д. Зусмановича, і справа потихеньку посунулася вперед. Зрозуміло, що театр ледь-ледь заробляє на все необхідне, та й ще ходить з протягнутою рукою до свого благодійника. Але він живе і його життя БАЧАТЬ і ЦІНУЮТЬ ЛЮДИ. Щодо нинішнього «Vіe», то не те що помітних, а просто прем’єр за рік, котрий минув, якось і не пригадується. Зате, напевне, вже все в порядку з «субординацією». У сьогоднішній культурі саме це, схоже, найголовніше. І рівняння в шеренгах теж. Ліворуч...

 

Запоріжжя.