Свого часу Василь було другим після Івана за популярністю чоловічим ім’ям в Україні. Бо колись дітей називали на честь святих, дні яких були найближчі або збігалися з днем народження. Кажуть, у церковному календарі, окрім знаного свята Василя Великого (14 січня), є ще майже двадцять таких днів. Не дивно, що багатьох моїх колег, друзів звуть Василями. Серед відомих волинських Василів — і Василь Рижук з Луцька.

Автор «Серця кохання» — досі холостяк

Таку невгамовну людину, як Василь Рижук, сьогодні важко знайти. Він і скульптор, чи не найкращий на Волині, і художник, і перший в області квітникар. За останні роки засадив чорнобривцями 260 кілометрів узбіч! За цю пристрасть друзі й знайомі звуть його Василем Чорнобривцем.

Та все ж він передусім скульптор. Першою роботою, якою Василь заявив про себе на всю Україну, був меморіальний комплекс полеглим в Афганській війні в селі Лобачівка Горохівського району. І хоч з часу його відкриття минуло сімнадцять літ, кажуть, що і досі він лишається найвеличнішим на теренах СНД пам’ятником загиблим у тій війні. Створював його на честь свого шкільного товариша Василя Музики та ще чотирьох воїнів-земляків, які полягли в Афганістані, і не лише їх.

Сам Василь теж ледь не потрапив на ту війну, бо служив десантником у Туркестанському військовому окрузі. Теж рвався туди, але доля оберігала — може, для того, щоб згодом увічнив пам’ять про загиблих однополчан. І не лише в Лобачівці. У давньому Володимирі-Волинському теж є виготовлений Рижуком монумент полеглим у локальних війнах. Він також автор і творець пам’ятника Тарасу Шевченку в місті Горохові, погруддя Кобзаря, встановленого на Волинському обласному муздрамтеатрі, а також майже сотні інших творів образотворчого мистецтва.

Загальнодержавне визнання Василю Рижуку приніс пам’ятник «Серце кохання», встановлений у Чернівцях. Біля нього зустрічаються закохані, фотографуються молодята в день весілля. «Серце кохання» занесене в Книгу рекордів України як найбільший пам’ятник із зображенням серця (п’ять метрів заввишки).

Творча робота Василя Андрійовича відзначена багатьма дипломами і грамотами. Він почесний громадянин міста Горохова, лауреат акцій «Людина року Волинського краю» у номінаціях «Митець року» (1999) і «Вчинок року» (2009), нагороджений медалями ІІІ, ІІ і І ступенів «За заслуги» Всеукраїнської спілки ветеранів Афганістану. Минулого року йому присвоєне звання заслуженого діяча мистецтв України. Та найбільше він дивує всіх своїм незвичним захопленням: облагороджувати шляхи Волині квітами.

Робота справжніх чоловіків

Мало знайдеться в Україні скульпторів, які б і ескізи малювали, і всі роботи, включаючи земляні й озеленювальні, виконували власноруч. А Василь Рижук все звик робити сам. На меморіалі в Лобачівці не лише викарбував у металі погруддя воїна-афганця Василя Музики, а й вирізьбив на граніті портрети інших загиблих воїнів і всі написи, зробив 20-метровий обеліск, залив фундаменти, посадив кущі калини. Прикрашаючи територію, віддав перевагу чорнобривцям: по-перше, квітують вони з середини літа аж до морозів, по-друге, їх люблять в Україні.

Якось приїхав восени, замилувався квітучими газонами довкола меморіалу. Вирішив тоді засадити чорнобривцями й узбіччя коло пам’ятника, ще через рік — кілька кілометрів шляху, що веде повз меморіал з Горохова до Берестечка. Згодом перейшов на львівське шосе, а далі й на магістраль Луцьк—Рівне—Київ. Щороку висаджував по кілька десятків кілометрів чорнобривців. Уже тринадцять весен займається цією, здавалось би, не чоловічою роботою.

Так спочатку вважав і журналіст з Криму, який приїжджав на Волинь, щоб написати про дивне захоплення скульптора.

— Я запропонував тоді гостю поїхати зі мною на шосе Ковель—держкордон з Польщею і самому спробувати, — пригадує Василь Рижук. — Сергій, так звали газетяра, дорогою намагався переконати мене, що садити на узбіччях квіти — жіноча справа. Та коли спробував перекопувати ґрунт на розподільчій лінії, то швидко змовк. Перемішана з щебенем і піском, утрамбована шинами земля важко піддавалася лопаті. Того дня було спекотно, а ще допікали комарі. Бачу, настрій у мого помічника скоро став не такий оптимістичний. Ввечері прийшов запрошувати Сергія перекусити, а той уже міцно спав. Уранці ледь піднявся. І зізнався, що тепер розуміє: садити квіти на шляхах — це справа сильних і витривалих чоловіків.

Історія з далекобійником

Виконує цю важку роботу Василь Рижук безплатно. Таких ентузіастів тепер складно знайти. Адже чорнобривці треба не лише посадити, а й ціле літо прополювати, поливати. Тож їздить Василь Рижук на стареньких «Жигулях» волинськими шляхами (а відтепер житомирськими, рівненськими) з сапками, бідоном з водою. Радіє дощам, тішиться, коли знаходяться добровільні помічники. Буває, що обкошуючи узбіччя, шляховики нищать і висаджені ним чорнобривці, а люди виривають декоративні соняшники. Та таких прикрих випадків стає дедалі менше.

А якось на дорозі біля Вишкова (передмістя Луцька) він пересаджував соняшники. Деякі з них довелося виривати. Аж ось бачить, зупиняється фура і з кабіни з монтувалкою виходить далекобійник.

— А ну, сволото, забирайся звідси, люди старалися, садили, а ти вириваєш! — і підступає до мене. Коли з’ясував, у чім річ, розсміявся, потис руку і поїхав далі. 

Василь каже, що водії рейсових автобусів, та й мешканці придорожніх сіл, уже знають його, вітають сигналами, бажають здоров’я. Мріє Василь Рижук, що згодом уся Україна буде уквітчана чорнобривцями, мальвами, соняшниками... Щораз, як їде куди, дарує насіння. Проводив кілька років таку акцію в Полтаві. Діти тоді роздавали пакети з насінням чорнобривців на автостанції. Привозив насіння у Трускавець, Чернівці, Львів...

Можливо, ентузіазм квітникаря має велику підтримку у шляховиків? На це запитання Василь Андрійович гірко посміхається і дістає купу паперів. Виявляється, йому самому доводиться оформляти дозволи на проведення робіт, долаючи численні перепони.

— Безсрібники у нас завжди під підозрою, — каже він. — Людям важко повірити, що все це робиться від щирого серця. Мені ж дуже хочеться, щоб наша Україна була квітучою, багатою державою. Радію, коли бачу, як у придорожніх селах люди щораз більше висаджують квітів. Хай із заможністю у нас поки що не зовсім виходить, але з красою ми повинні дружити.

 

Волинська область.

На знімках: Василь Рижук серед висаджених ним на Київському майдані в Луцьку чорнобривців; пам’ятник «Серце кохання» в Чернівцях.

Фото автора і Василя Рижука.