Літературний музей Василя Стуса відкрили в Донецьку в обласній науковій бібліотеці імені Крупської. Його основою стали експонати Донбаського історико-літературного музею поета і дисидента. Символічно, що вони розмістилися в одному залі із музеєм Тараса Шевченка. У відкритті закладу взяли участь син поета Дмитро Стус, керівники області, донеччани, які вчилися і працювали разом зі знаменитим земляком, молодь.

Частина експозиції переїхала у Донецьк

Торік «Голос України» першим порушив проблему, з якою зіткнувся Донбаський музей Стуса. Засновник і власник музею Олег Федоров через поважний вік та погіршення здоров’я вже не може сам опікуватися установою. 15 років він утримував музей власним коштом: у Горлівці було виділене приміщення, де облаштовано експозицію, були співробітники, оргкомітет збирав нові матеріали, проводив наукові конференції і зустрічі. Тепер же йдеться про те, щоб справу продовжила держава. Однак перші офіційні відповіді не обнадіювали: Федорову просто запропонували передати зібрані експонати до краєзнавчого музею, але їхня подальша доля була невідома.

Після виходу в газеті публікації у грудні 2011 року радник Президента України, керівник Головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань Ганна Герман заявила, що Президент підтримав ідею взяти музей на державне фінансування. Після чого обласна влада виділила приміщення в бібліотеці для розміщення експонатів. Втім, таке рішення можна назвати компромісним. Адже бібліотека — не музейний заклад, тому основна частина експонатів, що стосується життя поета та його правозахисної діяльності, залишилася в Горлівці. У тім числі — макет тюремної камери та бараку, в яких відбував покарання Стус. А до Донецька переїхали фотографії, публікації, книжки, картини тощо.

«Радий, що поет нарешті отримав «прописку» в обласному центрі, — не приховує задоволення Олег Федоров. — Тепер тут зібрано все, що стосується його як літератора, а в Горлівці — як жертви тоталітаризму. Вважаю, те, що обласна влада підтримала музей, дасть змогу підняти цю роботу на новий, більш професійний рівень».

Він підкреслив «принадну силу» особистості поета: за час роботи музею на громадських засадах чимало людей надавали безкорисну допомогу. Серед зібраних експонатів — записка дружини Василя Стуса, адресована другові в Донецьку. Це звістка про арешт чоловіка і про те, що треба підготувати до цього батьків поета. Представники української громади в США передали збірку віршів, перекладених англійською, — вона готувалася в рік висунення поета на Нобелівську премію.

Робітників заводу надихає мужність дисидента

Євгенія Шевченко та Любов Храпач розглядають фотографії: Василь Стус серед студентів історико-філологічного факультету Сталінського педінституту. Мої співрозмовниці — однокурсниці поета. «Дивимося на знімки — більшості з наших уже немає в живих. І викладачів нікого не залишилося», — зітхають. «Це історична подія для нашого Донецька, — вважає Євгенія Шевченко. — Важливо, що все — в бібліотеці, тут зручно кожному зайти, подивитися. Хотілося, щоб такий музей був. Скільки Стус тут прожив, скільки пережив».

Історико-літературний музей поета в Горлівці теж змінив прописку: переїхав до приміщення в адміністративній будівлі заводу «Еластомер». «Ми облаштували залу, висадили перед будівлею липову алею, заклали символічний камінь. Є людина, що веде музейну роботу. Все взяли на баланс заводу. І люди цікавляться, цінують музей, це — як святиня. Як люди ходять до церкви, так робітники заходять до музею — заспокоїти душу і відчути себе часткою у творчості цієї великої людини. Це символічно і патріотично», — розповів «Голосу України» головний інженер підприємства Леонід Михайлов.

Представники громадськості на відкритті експозиції казали, що  Донецьку таки потрібен повноцінний музей Василя Стуса, який би не просто зберігав спадщину, а вів наукову роботу та популяризував творчість і особистість поета і дисидента. Та поки що такого місця в шахтарській столиці немає. А зала обласної бібліотеки, де розташувалися стенди, вразила не лише фотографіями й картинами, а й холодними батареями.

Фото автора.

Довідка

У Сталіно (нині — Донецьк) родина Василя Стуса переїхала з Вінниччини, коли поету було два роки. Закінчив середню школу № 74, вступив до Сталінського педінституту (нині — Донецький національний університет). Після закінчення вузу за спеціальністю «українська мова та література» і служби в армії два роки працював учителем у Горлівці в середній школі № 23. Ще півроку — літредактором газети «Социалистический Донбасс». Після вступу до аспірантури Інституту літератури переїхав до Києва.

Зліва направо: однокурсниці Василя Стуса Євгенія Шевченко та Любов Храпач і поет Іван Приходько оглядають експозицію нового музею.