Вірш, якому всміхнулася доля

Створити такі рядки — мрія кожного поета. В цьому сенсі Павлу Чубинському справді усміхнулася доля. До написання вірша спонукала вкрай непроста ситуація довкола самого існування українського духу в другій половині ХІХ століття. Відтак зрозуміло, чому вірш «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський не включив до своєї першої друкованої збірки. Це не означає, що поет приховував патріотичні почуття. Навпаки, він був активним учасником «Громади», національно-культурного осередку української інтелігенції, і саме за участь у київській «Громаді», складання «обурливих» пісень Чубинського покарали засланням.

Тим часом вірш «Ще не вмерла Україна» передавався з вуст в уста, і вже ніяка цензура не могла це зупинити.

Щодо історії самого вірша, то П. Чубинський казав, що це — результат експромту. Річ у тім, що у київському домі купця Лазарєва, у квартирі, яку там винаймав Павло Чубинський, часто збиралися члени «Громади», серед них — і студенти-серби. Якось на вечірці вони заспівали сербську пісню «Серце біє і кров ліє за свою свободу». Господаря цей мотив вразив. Він залишив компанію, щоб на почуту мелодію скласти український приспів. Повернувся через півгодини з текстом, який починався словами «Ще не вмерла Україна». Гурт став співати написане тут же, диригував сам Чубинський.

То було перше пісенне виконання твору. 1863 року його, поруч із віршами Шевченка, надрукував часопис «Мета», що потрапив до рук Михайла Вербицького — українського композитора, хорового диригента, священика, пароха церкви у селі Млини біля Перемишля. Його нащадок Володимир Сиротенко (Вербицький) згадував:

«Це число журналу катехит Перемишльської семінарії о. Юстин Желехівський відвіз своєму побратимові, млинівському священику Михайлу Вербицькому. Отець Вербицький фанатично любив Шевченка, мріяв покласти на музику всі його вірші. Отримавши журнал, він через тиждень поклав на музику всі чотири вірші. А вже у грудні на зібранні громади Перемишльської семінарії пролунала вперше «Ще не вмерла Україна».

Ректору сподобалась пісня, він рекомендував семінаристам поширювати її серед прочан, а о. Вербицького попрохав зробити з солоспіву хорал. І вже на свято Івана Хрестителя перед багатотисячним натовпом перемишльців пролунав могутній хорал у виконанні зведеного хору. Присутньому на святі єпископу Полянському — засновнику першого українського театру — так сподобався хорал, що при відкритті українського театру у Львові 25 грудня 1864 року постановкою оперети Карла Гайнца «Запорожці» він наказав режисеру вставити в дію виконання «Ще не вмерло Запоріжжя». В програмках же була «Ще не вмерла Україна». На другий день після вистави «Ще не вмерла Україна» співав весь Львів. Вся Галичина вважала, що слова пісні написав Шевченко. Тому і стала ця пісня гімном спочатку Західної України, а потім УНР...»

15 січня 1992 року музичну редакцію Державного гімну затвердила Верховна Рада України, що знайшло своє відображення у Конституції. Проте тільки 6 березня 2003 року парламент ухвалив Закон «Про Державний гімн України». Ним пропонувалося затвердити як державний гімн тільки слова першого куплету і приспіву пісні Чубинського «Ще не вмерла Україна» на музику Вербицького. А перша строфа пропонувалася у такому вигляді: «Ще не вмерла України і слава, і воля». Закон підтримали 334 народні депутати з 433. Після цього стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн отримав слова, затверджені законом. І хоч вони дещо відрізняються від написаних півтора століття тому, дух у них залишився той самий.

Млинів.