Відомі письменники та видавці брати Капранови кобзарювали у Чернігові
Письменники Віталій і Дмитро Капранови, виступаючи у культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо» у Чернігові, відкинули закиди, що вони, написавши книжку «Кобзар 2000», замахнулися на святе.
«Кобзар — це фах, — зазначили вони. — Тарас Шевченко не був кобзарем, а ось ми ними безпосередньо є. Погано співаєш — залишишся голодним, без копійки, нікуди не поїдеш, бо не заробиш гроші на переїзд. Нам подобається такий спосіб життя — мандрувати Україною з кобзою і віршами. Ми називаємо це кобзо-репом. Це спосіб донести поезію до людей».
Брати вдалися до кобзарювання у часи складної ситуації у видавничій справі в Україні. Нинішнього року вони змогли випустити всього лише 8 книжок, хоча раніше виходило й по 60.
Як вважають письменники, нині «зійшлися фінансова та гуманітарна катастрофи». А головні передумови цієї біди такі: «Виросли діти, що не бачать потреби у читанні. Фактично маємо втрачене покоління читачів. До того ж, видавництва не можуть дозволити собі друкувати нових авторів. Ще нещодавно у них був ризиковий фонд, за рахунок якого видавалися молоді автори. Сьогодні немає грошей на маленький експеримент, дебют. Краще видати розкрученого письменника, тоді видавництво гарантовано продасть книжку. При тім є потенційні автори, гарні твори. Але чи куплять таку книжку читачі?»
У Чернігів брати Капранови привезли збірку віршів різних поетів про любов, книжки «Приворотне зілля», «Щоденник моєї секретарки» та інші твори. Після їхніх музичних номерів читачі розкупили практично всі привезені видавничі новинки.
 
Чернігів.
На знімку: брати Капранови кобзарювали в «Інтермеццо».
Фото автора.
З життя Капранових
— У 1989-му нас запросили в Коблево на фестиваль фантастики. Ми тоді були початківці. Туди ж мали прибути брати Стругацькі, щоправда, приїхав лише Аркадій. Гостей на фестивалі обслуговували дівчата з тамтешнього ПТУ. Про знаменитих Стугацьких вони, звісно, чули, але ніколи їх не бачили. А оскільки ми з Віталієм схожі між собою значно більше, ніж Стругацькі, хтось вирішив, що це і є ті самі «зіркові брати»... Ну, ми виступили й пішли на пляж. Виходимо з моря — такі собі молоді атлети (нам тоді років по 20 було), а назустріч — тендітне створіння, справжня німфа, а в руках у неї — збірка класиків: «Можна автограф?» Як відмовити такій красуні! Поставили автографи, черкнули: «Ми цієї книжки не писали». Відтоді так і робимо, коли доводиться на чужих збірках розписуватися...