Синевирська Поляна — одне з найвисокогірніших сіл Закарпаття, розташоване майже за три десятки кілометрів від райцентру і за 65 — від залізничної станції Воловець. Але під самою голубою окрасою Карпат — Синевирським озером. Ще трохи ввись — і кінець географії. Нескінченні пасма гір-полонин... 

 

Тут усе суворе: голодна минувшина і безробітне сьогодення, морозні зими, норовиста річка Теребля, дикі звірі й стрімкі гори. Лише не люди! Люди навдивовижу щирі й добрі, багаті душею, співанками, переказами й легендами. Й непереборним устремлінням домагатися кращого в житті. Кажуть, так Бог дає: добром і талантами нагороджуються страждальці. «До неба, мабуть, нам найближче. І в наших душах — справжній рай», — пише місцева поетеса. Таки-так.

Поляна завжди і за всіх часів мала свій стиль і уклад. Про це свідчать численні легенди. Колись тут, у полоні дрімучих лісів, люди боролися за життя, рубаючи й спалюючи височезні — аж до самих хмар — смереки. Вичищали й усякі набридливі кущі, що дикою гущавиною оповивали землю. Так одна за другою утворювалися полянки — маленькі клаптики пісної ораниці, на яких уже садили й сіяли. Згодом і село прийняло назву Поляни Синевирської... Століттями cплавляли ліс швидкоплинною Тереблею у долинні села й міста безстрашні бокораші-плотогони. Трудяться й нині сміливі лісоруби, вівчарі-фіглярі, скотарі, будівельники... З’явилися й нові професії. Зокрема, природоохоронці. Семимильними кроками розвивається сільський туризм. Найвище багатство — діти. 82 жінки народили й виховали п’ятеро й більше синів і дочок, 67 присвоєно звання «Мати-героїня». А що найбільше радує — із села, де мешкає 2 027 осіб, лише вищу освіту здобувають 47 студентів! Тут же, крім легендарного озера, що ввійшло до списку семи природних чудес України, розташований Національний природний парк «Синевир», функціонує єдиний у нашій державі реабілітаційний центр для бурих ведмедів. Словом, село це не перестає приємно дивувати. Ось і черговий факт, що вартий запозичення у всій Україні:

Сільрада працює цілий тиждень і щонеділі. Крім Великодня й Різдва

Та вражає й те, що сільський голова Юрій Горват працює на цій виборній посаді уже понад 22 роки. Майже стільки само — і секретар сільради Марія Красняник. Обидва — педагоги з вищою освітою. Тутешні. Може й ці дві обставини спонукають їх викладатися на роботі «на всі сто». Вони уміють прищепити всім депутатам і відповідальність, і кожному «вести» по одній, але важливій справі. А разом їх буде уже 16 — такий за чисельністю депутатський корпус. Плюс голова й секретар. Дивишся, а за дванадцять місяців злагодженої роботи вдалося чимало. І так з року в рік.

Добрі стосунки в сільради з НПП «Синевир», у якому трудиться майже сорок п’ять місцевих жителів; півтора десятка зайнято в центрі для бурих ведмедів, де на 12 гектарах наразі утримується шість тварин (має бути до 50); там зводять адмінбудинок і готель на сорок місць — виграли грант на 1,5 млн. євро. Словом, це новітня, але перспективна для верховинців справа.

Запитую про джерела сільрадівських доходів. «Веду щоденно аналіз, — Юрій Іванович показує окремий журнал. Мабуть, це в нього залишилося ще від керування колгоспом. — За 11 місяців план надходжень виконали на 111 відсотків, — радіє голова. — Надійшло 372 тисячі гривень із запланованих 380».

А до сільської казни кошти надходять від податку на прибуток фізичних і юридичних осіб, на землю, від туризму, торгових точок, попенної плати за вирубку лісу, за збір дикоростучих тощо. Щоправда, сільрада ще й дотується державою у сумі 700 тисяч гривень. — Ми працюємо кожної неділі після служби в церкві — і до темної ночі, — каже Марія Красняник. — Не працюємо на Великдень, на Різдво, під час проведення фестивалю «На Синевир трембіти кличуть» і в день проводів отар на полонини. Інші всі неділі, незалежно від пори року, — сільрада приймає відвідувачів. І взагалі в нас кожен день — прийомний.

Туристів приваблює краса гір, озеро Синевир і верховинські страви

— Якщо сім-вісім років тому тут нічого не було — жодного просвітку, жодної реальної перспективи, то нині туризм у селі розвивається надзвичайно потужно, — каже Марія Красняник. — Діє понад 25 садиб, надсучасний мотель «Арніка», туристично-оздоровчий комплекс «Синевирське озеро», зводяться нові об’єкти. Повірте, що і взимку, і тим паче протягом весни й літа у нас прямо-таки туристичний бум.

— Туризм дає не лише кошти, а й розкріпачує, надихає людей згадувати старовину — дідівські звичаї, обряди, страви, ремесла, казки-небилиці, привносить разом із бізнесовим й інтерес до повнокровного сучасного життя, — твердить голова Синевирської Поляни. — Люди будуються, ще дужче приростають до рідних місць, стають щодалі палкими патріотами Верховини, бо бачать, що наша духовна скарбниця не замулюється, а, навпаки: б’є ключем — високо цінується приїжджими. Це відродження свого роду... Правда, на всіх роботи вдома не вистачає. Тому їдуть хто на схід — у Росію, на лісорозробки; а хто на захід — до Чехії, на будівництво... Так тут повелося споконвіку.

Але ж хто кмітливий і беручкий, старанний, то хай і сезонно, та може добре заробити. На зборі грибів, лісових суниць, малини, ожини, яфини, брусниці, лікарських трав... А ще закатують у банки і продають бринзу, урду, гриби, повидла — все, що користується попитом у туристів.

— Спочатку наші люди соромилися, а тепер ці промисли стали найгрошовитішими, — продовжує секретар сільради. — За день у сезон можна вторгувати від триста до півтори тисячі гривень. Мало того, за останні десять років відкрито 111 робочих місць. Лише у галузі туризму постійно зайнято до 70 чоловік.

Найкращий у районі дитсадок, сильна школа й оновлені оселі

За десять років стараннями сільради оновлено 11 хат — кому перекрили дах, кому збудували з нуля. За допомоги голландського фонду «Арменгелб» насамперед. Нещодавно реконструювали стару лазню — і в Алли Крьоки, що приїхала за чоловіком-верховинцем аж із Росії, — і виховує 7 дітей (старшому 14 років, а найменшій минуло два), — з’явилася добротна п’ятикімнатна домівка. А дотепер 9 душ жили в одній кімнатці два на чотири метри. — То правда, — запитав голову села 8-річний Миколка, — що кожен із нас буде мати окреме ліжко?..

Тепер у родини — просторе світле житло, килимове покриття, телевізор і всі умови. Наступного року цей фонд подарує їм корову і зведе хлів — хай діти вчаться газдувати...

Відремонтували хати перестарілим жінкам Юстині Рошко, Марії Ковач, Марії Бабічин, Василині Яцько...

Рівно три роки тому відкрили у Синевирській Поляні дитсадок «Веселка», який нині вважається найкращим у районі. У трьох групах — 64 діточок. Мало того, із 31 першокласника 24 малюків прийшли з садочка, незважаючи на розкиданість населених пунктів. У сільській ЗОШ І-ІІІ ступенів навчається 332 учні. Школа сильна своїми традиціями, авторитетними педагогами і успішністю учнів. Діє також (що досить дивно, бо в багатьох селах уже й не знайти) клуб, дві бібліотеки, амбулаторія сімейного типу, аптечний склад, пошта — все необхідне.

Своїми силами й при допомозі НПП «Синевир» загоєні сліди повеней, провели ямковий ремонт, подекуди оновили дороги, мости, берегоукріплення. У селі Свобода повністю відремонтовано будинок-комплекс, у якому — початкова школа, бібліотека, ФАП, трикімнатний гуртожиток.

Живе в селі й найстаріша жінка — Юстина Біланин. 30 листопада бабуся відзначила 100-літній ювілей.

Синевирська Поляна славиться й багатодітними родинами. Ось лише штрих: 64 молоді сім’ї виховують 247 дітей! А вісім родин мають 5 і більше хлопчиків та дівчаток. Мабуть тому останніми роками почалося зростання поголів’я корів — їх 678. Понад 215 коней — це і безвідмовний у горах транспорт, і можливість покатати відпочивальників: «Якщо не заробиш, то і не втратиш», — жартують хитруваті верховинці.

 

Міжгірський район,

Закарпатська область 

Фото автора.

ФАКТ

До сільради входять чотири населені пункти: Синевирська Поляна, Свобода, Загорб і Береги. А з ними — ще 12 розкиданих по горах присілків з цікавими назвами: Верхня Буковинка, Нижня Буковинка, Красний, Вишнянські Верхи, Нижнянські Верхи, Коминець, Плашанки, Заріг, Студений, Дальня, Сакальова, Осоня.

Довідково

Уже з серпня на новорічно-різдвяні свята всі місця замовлені. Оскільки приїдуть сотні й сотні людей з усієї України, то це буде справді верховинська казка-феєрія на оповитому легендами Синевирі. Щедрівки, віншування, старовинні колядки, парадно запряжені коні, народні пісні, троїсті музики, вівчарські фіглі й милий звук трембіти — і все в долонях зачарованої Різдвом і казково засніженої краси гір.

ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»

Юрій Горват (на знімку) народився 1955 р. у Синевирській Поляні. Закінчив українську філологію Івано-Франківського педінституту ім. В. Стефаника. Працював звільненим секретарем комсомольської організації колгоспу «Червона зірка» — на правах райкому, бо на обліку стояло понад 700 юнаків і дівчат. З червня 1977-го до березня 1989-го — голова виконкому сільради. Потім до осені 1993 р. — голова тутешнього колгоспу. 9 років керував відділом рекреації НПП «Синевир». З весни 2002 р. й дотепер — сільський голова. Обирається дев’ятий раз (при п’ятирічках обирали двічі за 5 років).