Булижник у руках опонентів

Кожного разу голові облдержадміністрації Володимиру Пристюку доводиться ніби виправдовуватися й доводити, що передача «Луганськводи» у концесію була свого часу єдино правильним рішенням, щоб урятувати водопровідне господарство області від цілковитого краху. За його словами, до 2008 року більш як 300 населених пунктів залишилися без водопостачання, у великих містах вода подавалася за графіком і нерегулярно. Ресурсів в обласному і державному бюджеті на реконструкцію та модернізацію водопровідно-каналізаційної системи регіону не було. Тому було вирішено укласти договір концесії з російським «Росводоканалом» на конкурсній основі. В області вважають, що для оздоровлення економіки підприємства необхідно, щоб депутати Верховної Ради ухвалили рішення про компенсацію вартості перекидання питної води на території Луганської області. Також найближчим часом за дорученням Президента України має бути вирішене питання з виділення Луганщині коштів на компенсацію тарифної різниці між затратами на виробництво води й тарифами для споживачів.

— Ми єдина область в Україні, де в тариф на воду закладено 68% вартості електроенергії. Наші жителі не винні в тому, що живуть у регіоні, де мало природних джерел водозабору й потрібно перекидати воду на великі відстані», — каже Володимир Пристюк.

Як розповідає депутат Луганської міської ради від КПУ Сергій Мельников, комуністи від самого початку були проти того, щоб міськводоканал перейшов до структури «Луганськводи». Їх не влаштовувала та програма, яку представив інвестор у частині фінансування, поліпшення якості обслуговування, режиму контролю та подачі води. За твердженням обласної організації КПУ, не влаштовувала така програма й населення.

— Тепер ми бачимо, що наші застереження не були необґрунтованими, — заявляє Сергій Мельников. — Що ж виходить? Більшість робіт, які проводить ця приватна компанія, переважно проходять за рахунок державного бюджету програми «Питна вода Луганщини» та інших проектів з поліпшення водопостачання населення області. За п’ять років концесіонер обіцяв виділити 500 млн. грн. власних коштів, але так їх і не виділив.

Що стосується населення, то йому байдуже, кому належить труба. Жителів хвилює одне: щоб вода була чистою, а її подача — безперебійною. 

Політика «кожний за себе» — руйнівна

Позиція «Луганськводи» однозначна — ніякого розділення компанії! Аргументується це так.

У більшості міст і селищ області немає власних джерел водопостачання. Приміром, такі міста, як Стаханов, Первомайськ, Брянка, Кіровськ не мають жодної свердловини, жодного свого водозабору. Усю воду в ці міста ТОВ «Луганськвода» доставляє водоводами великого діаметра, які називають магістральними. Їх довжина становить близько 2,5 тисячі кілометрів. Якщо розібрати «Луганськводу» на водоканали, то спостерігати за цими магістралями й доставляти по них воду буде нікому. За підрахунками фахівців ТОВ «Луганськвода», на заміну тільки найаварійніших ділянок магістральних водоводів потрібно 441 млн. гривень. Вартість повної заміни магістральних водоводів обійдеться в більш як два мільярди гривень.

Важливе також питання про ліквідацію витоків і аварій. Чи зможуть міста області домовитися між собою, щоб не те що замінити, а хоча б відремонтувати магістральні водоводи? А «Луганськвода» доводить, що ліквідує будь-яку аварію протягом доби, а дуже велику — щонайбільше за два дні.

Поки є «Луганськвода», яка моментально реагує на будь-який порив, — кажуть керівники компанії, — питання водопостачання не здається проблемою, але треба лише уявити її зникнення, як з’ясується, що політика «кожний сам за себе» просто руйнівна.

У компанії переконують, що у разі повернення міськводоканалу у власність Луганської міськради місто не зможе самостійно забезпечити себе водою. У холодну пору року, коли немає особливого попиту на цей продукт, місцеві свердловини добувають до 45% необхідної городянам води, а в спеку зі своїх джерел Луганськ одержує тільки до 30% води, а 70% доставляється по магістральним водоводам. Не вигідно це Луганську й у фінансовому сенсі, — продовжують переконувати в компанії, — бо майже всі водоканали, що входять у ТОВ «Луганськвода», збиткові. Наприклад, за 2011 рік збитки від Ровеньківського водоканалу становлять 6,152 мільйона гривень, Луганського — 7,740 млн. грн., а Стахановського аж 34,7 млн. грн. Тому, якщо депутати міськрад думають, що повернення водоканалів у їхню власність принесе вигоду в тому плані, що частина податків поповнить бюджет, то вони помиляються — щорічно потрібно буде за одну тільки воду платити мільйони гривень.

Луганськ.