Виповнюється 290 років від дня народження великого українського філософа Григорія Сковороди (він з’явився на світ 1722-го, 3 грудня за новим стилем).Сьогодні з цієї нагоди в Києві на базі Духовно-просвітницького центру в Дарниці відбудеться ювілейний Міжнародний форум «Григорій Сковорода як гасло часу» — за участю вчених, письменників, культурологів. Почесний гість форуму — Іван Яцканин, дослідник творчості філософа, голова Спілки письменників Словаччини.
Сковорода в нашій культурі — постать ніби самоочевидна, а водночас — загадкова. Недарма Валерій Шевчук назвав свою книжку про нього «Пізнаний і непізнаний Сфінкс». Сфінкс — це загадка. У випадку з нашим ювіляром — не одна. Скажімо, чому Сковороду, дарма що він писав важкою і майже незрозумілою для нас мовою, друкують досить часто, і в популярних, і в академічних виданнях? І книжки ці незмінно розкуповуються! Той самий Шевчук наводить промовистий приклад: тільки видавництво «Веселка» з 1963-го по 1983 рік чотири рази(!) віддрукувало популярне видання «Сад пісень» загальним накладом 250 тисяч примірників! А додаймо сюди ще переклад іноземними мовами — отже, філософом цікавляться і в тих культурах, де вистачає й своїх потужних мислителів.
Валерій Шевчук вважає цей інтерес невипадковим, і то саме за нашого часу — бо Сковорода виявився суголосним цій неспокійній добі, повній суперечностей та катаклізмів. Утім, і його власна епоха не була милостивою до філософів і поетів. За два роки до його народження московський Синод постановив, щоб в Україні «книг ніяких, окрім церковних давніших видань, не друкувати», а старі книги виправляти, щоб «ніякого осібного наріччя в них не було». А якраз у рік народження Сковороди цар Петро І поставив над козацькою автономією Малоросійську колегію. А згодом цариця Катерина зруйнувала Запорозьку Січ. Здавалося, Фенікс уже не воскресне. Немало земляків Сковороди, богословів і поетів, покинули батьківщину й пішли на службу до північних столиць, бо в духовно спустошеному краю, здавалося, вже не було чого робити. Але ж він лишився — і робив!
Знову цитата з В. Шевчука: «Щось і справді є в цій постаті заворожуюче, притягальне. Він умів бачити вічне у змінному світі... Чому до цієї постаті прикуто увагу вчених, чому не перестають вони досліджувати життя і творчість Григорія Савича? Чому він вабить мислячих людей? А тому, що зумів сказати щось таке сокровенне, що залишається в міжчассі, не старіючи й не бліднучи, тобто сказав про світ, про людину те, чого не сказали інші, учив жити так, як не вчили інші, хоч у його поданнях начебто нічого невідомого не було. А найголовніше — сам жив так, як учив... Людина без власного дому, майно якої ховалось у шкіряній торбині, він освітив розумом не лише свою епоху, а перелив те світло у віки наступні, адже його наука стосувалася основного в житті: яка ти, людино, що можеш і як маєш оберігати своє неповторне «я». Тобто Сковорода переніс проблеми загальної філософії у сферу морального вчення, відтак уся його творчість — великий заповіт чи послання не тільки людям свого часу чи свого народу...»
