Останнім часом гостро постало питання про неприязнь до державної мови в Україні. Тут, звісно, замішана політика, але не тільки.
Я з тих росіян, що шанують українську мову, красиву, мелодійну, ту, якої нас учив Тарас Шевченко, а не сьогоднішню, спаплюжену телеперекладами та ведучими багатьох телеканалів. Увімкніть телевізор і послухайте: світлини (фотознімки), свічадо (дзеркало), філіжанка (з польської — чашечка) кави, міліціянти (міліціонери), поліціянти (полісмени), на автах, на метрі, мапа (карта), клюб (може, в Канаді й «клюб»), «крадій поцупив пашу» (крадій вкрав сіно), міцний чоловічий бренд, тобто міцна горілка...
Часто внизу екрана в титрах друкується недостовірний переклад, що просто дратує й заважає дивитися відеокартинку.
Особливим шиком україномовних каналів став діалект, частково позичений у канадійської діаспори, перемішаний з польськими словами та «осучаснений» англомовними зворотами. Скажімо, на СТБ рідко згадують Шекспіра, але коли згадують, то кажуть — «ШекспИр». Чому?! Щоб не було схоже на російську вимову? Але ж співвітчизники Шекспіра зовсім не так вимовляють це прізвище!
Є таке, може, не літературне слово — «збрендів». Тобто — втратив адекватність. А сьогодні з телеекранів тільки й чути: бренд, бренд. Чи всі вже зовсім збренділи?
Прикметно, що компанія, яка у нас спеціалізується на перекладі, озвученні та дубляжі іноземних фільмів, зветься «Так Треба Продакшн». Вчитайтеся в назву: так треба (мабуть, комусь треба), а далі — маразматизація державної мови — продакшн! Саме такі речі дратують, обурюють, інколи змушують перемикати телеканал... Пам’ятаю 1947 рік. З першого класу ми почали вивчати українську мову. Вона нам, малюкам, подобалась, легко вивчалась. Чому ж сьогодні багатьох людей ця мова почала так дратувати, що вони перемикають українські телеканали на російські? Не кривитиму душею, і я так роблю дедалі частіше. Бо не можу сприймати українських телеведучих, які розмовляють такою «українською» мовою. Інколи думаю: може, це заздалегідь спланована і успішна акція проти мови! І це не тільки моя думка.
Київ.
