Багато білих плям залишила вітчизняна історія ХХ століття. Коли в жертву великим цілям приносили мільйони доль, життя окремої людини втрачало цінність (якщо це не герой або вождь). Здається, що пролити світло на долі предків, зниклих у надрах ГУЛАГу чи нацистських концтаборів, що залишилися в забутих окопах Другої світової війни, вже неможливо. Часто так і є. Але іноді відкрити завісу минулого вдається.

Ворог народу — стрілочник?

Луганчанин Борис  Шкутько звернувся в архів управління СБУ в Луганській області без надії на успіх. Не розраховував, що відомості про його діда, який був репресований при Сталіні й не повернувся з ув’язнення, десь збереглися, і взагалі, що до його проблеми поставляться серйозно, з людською участю.

— Дійсно, матеріалів справи на родича Бориса Костянтиновича в нашому архіві не виявилося, — каже керівник архівного підрозділу УСБУ в Луганській області Василь Школа. — Але ми запросили їх в архіві Донецького облуправління, оскільки ця людина — уродженець Єнакієвого. І матеріали знайшлися. Простий стрілочник на шахті, він був засуджений за обвинуваченням в антирадянській діяльності несудовими органами — «трійкою». Справа була короткою. Ми їх називаємо «трьохлистовкою». В 1960-ті роки ця людина була посмертно реабілітована. Колеги надіслали нам матеріали, і ми запросили Бориса Костянтиновича в управління, давши йому можливість уважно ознайомитися з документами, зняти копії для сімейного архіву. У нашій роботі таких епізодів чимало. Для людей, які з нашою допомогою знаходять відомості про загублених близьких, це — подія. Дякують, багато хто плаче. Буває дуже зворушливо.

Архів управління СБУ в Луганській області входить до системи Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Сьогодні в ньому зберігається понад 19 тисяч документів, що є надбанням Національного архівного фонду України. Матеріали архіву є важливим інформаційним ресурсом. Значна частина матеріалів — справи, що стосуються трагічного періоду масових репресій.

Відновити справедливість і добре ім’я

У 1990-ті роки на підставі архівних матеріалів Службою безпеки України було проведено велику роботу з відновлення історичної справедливості, правової і моральної реабілітації мешканців області, які стали жертвами тоталітарного терору. 

Згідно із Законом «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» працівниками УСБУ в Луганській області переглянуто 32 336 архівних кримінальних справ. У результаті 22 659 громадян, які стали жертвами беззаконня й політичних репресій, були реабілітовані. 

На постійне зберігання в Державний архів Луганської області управління СБУ передало 15 тисяч кримінальних справ реабілітованих громадян, а також 59 тисяч фільтраційних матеріалів на осіб, які в роки Другої світової війни перебували в полоні або були репатрійовані через кордон після війни. Вивчено чимало документальних матеріалів стосовно реабілітованих, колишніх військовополонених, остарбайтерів та в’язнів гітлерівських концтаборів. Розшукано родичів багатьох репресованих, котрим повідомили про реабілітацію близьких людей.

— Вивчення фонду кримінальних справ показало, що більше 80 з них мають історичну цінність, — каже Василь Школа. — Ці матеріали відібрано для вічного зберігання. В основному, це справи 1937—1939 років на керівних партійних, радянських, профспілкових і господарських працівників обласного, міського та районного рівнів, творчу й науково-технічну інтелігенцію, військовослужбовців командного та політичного складу Червоної Армії. Цим людям пред’являлося стандартне обвинувачення: «участь у контрреволюційній антирадянській, право-троцькістській диверсійно-терористичній організації». Такі матеріали становлять науковий інтерес, оскільки відбивають економічну та соціально-політичну обстановку 30-х років минулого століття, методи боротьби сталінського режиму з політичними опонентами, роль у репресіях органів НКВС, прокуратури і судів.

Змова в сільському господарстві

Одна з таких справ проливає світло на долю Іполита Комарницького — начальника політвідділу Сватівської МТС, першого секретаря Сватівського райкому КП(б)У. В 1930-ті роки нікого не дивував такий життєвий сценарій: сьогодні ти — герой і орденоносець, а завтра — ворог народу.

І. Комарницький народився в 1900 р. в Одесі. Працював з 12 років. Рано вступив до більшовицької партії, брав участь у громадянській війні, зробив успішну партійну кар’єру. Наприкінці 1920-х років у країні були створені машинно-тракторні станції — державні сільгосппідприємства, які забезпечували технічну й організаційну допомогу колгоспам. У 1933 році І. Комарницького як досвідченого політпрацівника було направлено начальником політвідділу Сватівської МТС. У 1934 р. «за самовіддане виконання директив партії та уряду з соціалістичної перебудови села» нагороджено орденом Леніна.

Статистика свідчила про успіхи колгоспного будівництва на Сватівщині: з 1934 по 1937 рік у районі функціонувало 28 колгоспів, рік у рік вони організаційно зміцнювались, на полях працювало 96 тракторів, 46 комбайнів. Сватівська МТС мала 13 вантажівок. У районі діяли 55 бібліотек, мешканці району передплачували й одержували понад 8000 газет і журналів. У Сватовому працювали 2 кінотеатри й 7 електроустановок. Але, зважаючи на все, з ефективністю самого сільськогосподарського виробництва в 1930-ті роки справи були не дуже добре. Особливо якщо врахувати небачений голод початку 30-х. У 1933 році ДПУ по справі про «контрреволюційну змову в сільському господарстві» заарештувало кілька тисяч осіб. В обвинувальному висновку сказано, що, крім підготовки збройного повстання, «контрреволюційна організація вела широку підривну роботу в сільському господарстві шляхом псування й знищення тракторів і сільськогосподарських машин, підпалу МТС, майна радгоспів і колгоспів та знищення робочої й продуктивної худоби». 

Економічна і соціальна політика держави в сільському господарстві була неефективною й багато в чому злочинною. Утім режиму потрібні були винні. 

У 1938 році І. Комарницького заарештували у справі про чергову «троцькістську терористичну шкідницьку організацію», що орудувала в районі з 1935 по 1938 рік.

Чим займалася «терористична організація»? Як свідчать архівні документи, в 1936 році «терористи» невиправдано затримали посівну кампанію, не просапували поля, неправильно використовували комбайни — для більшої втрати зерна. У 1936—1937 роках у колгоспах «Перемога», «Чайка», ім. Молотова спостерігалося масове скорочення поголів’я худоби — теж справа рук «диверсантів». У свинорадгоспі № 10 «переважало шкідництво, спрямоване на масовий падіж свиней». У 1937—1938 роках загинуло понад 3000 голів. Пізніше з’ясувалося, що тварини померли від застуди, від голоду (через брак кормів) і від бешихової інфекції (через брак сироватки). У райспоживспілці теж обкопалися «правотроцькісти», які 1936-го розтратили 30—40 тис. рублів. У Сватівській МТС «ворогами народу» було завдано шкоди на 200 тисяч рублів (не відремонтували трактори, перевитратили пальне). Восени 1937 р. у насінницькому колгоспі ім. Петровського «терористами» «шкідницьки посіяно елітне жито на площі 100 га». Посіяли так, що воно межувало з озимою пшеницею сусіднього колгоспу, жито переопилилося і втратило сортові якості. В 1937—1938 роках «троцькісти» здійснили сівбу насінням, зараженим кліщем.

Вочевидь, насправді йдеться про елементарне невміння та небажання працювати, що не дивно. Адже ефективні господарі давно вже розкуркулені, заслані або розстріляні. І тут навіть з ентузіазмом організаторів, таких, як І. Комарницький, нічого не можна було вдіяти. Але коли на допитах Комарницький заїкнувся про погану організацію праці в колгоспах, неправильну політику партії в селянському питанні, це розцінили як ворожі висловлювання. 1939-го Комарницького було засуджено до 25 років позбавлення волі без конфіскації майна «з огляду на відсутність такого». Щоправда, у червні 1940-го вирок було скасовано, а ще рік по тому Комарницький вийшов на волю. «Ворог народу» пройшов війну, нагороджений бойовими орденами й медалями. І тільки в 1994 році його було реабілітовано. Сьогодні його ім’я повернули в історію Сватівського району.

Якщо відомості є — їх знайдуть

Управління СБУ в Луганській області брало активну участь у реалізації державних програм «Реабілітовані історією» і «Книга пам’яті України», державного архівного пошукового проекту «Український мартиролог ХХ сторіччя». Результатом роботи дослідників над матеріалами архіву УСБУ стала публікація монографій, збірників, публіцистичних робіт, присвячених нашим видатним землякам, репресованим, а згодом реабілітованим. Серед них — К. Цикін, І. Паскель, Є. Ажажа — ректори Луганського педінституту ім. Т. Шевченка; І. Лещина-Мартиненко, П. Височин, І. Білогуб, І. Погодін — професори цього вузу; П. Шелковой — директор Луганського патронного заводу, учасник Першої світової і громадянської воєн, депутат Верховної Ради СРСР; І. Крайнєв — директор (1933—1937 роки) Кадієвського й Алчевського металургійних заводів, М. Чумичов — директор Луганського паровозобудівного заводу ім. Жовтневої революції; С. Каплан — відомий журналіст, котрий першим повідомив про рекорд Олексія Стаханова); Я. Овчаренко — відомий поет (псевдонім Іван Приблудний), близький друг Єсеніна; А. Баркова — поетеса, яка працювала в секретаріаті Наркомпросу і в редакції «Правды»; П. Ваулін — художник-кераміст, відзначений золотою медаллю першої Всесвітньої виставки в Парижі, який облицьовував Третьяковську галерею в Москві, та багато інших.

З 2009 року в управлінні СБУ в Луганській області діє інформаційно-довідковий зал, покликаний спростити для громадськості доступ та використання розсекречених документів. Завдяки розшуковій роботі співробітників СБУ у відкритому електронному архіві систематизовано інформацію про дисидентський рух, періоди голоду і сталінського терору, відомості про радянських військовополонених, похованих на території Німеччини. З часу відкриття інформаційно-довідковий зал відвідали сотні луганчан, жителів області, громадян інших держав. Це науковці, студенти, люди, яких цікавить доля їхніх близьких.

В архівній роботі важливе везіння. Адже найчастіше невідомо, чи збереглися взагалі розшукувані відомості. Але якщо вони є, їх обов’язково знайдуть і нададуть: у питаннях стосовно історичної правди жодних секретів бути не може.

Юлія ЄРЕМЕНКО,  керівник прес-служби управління СБУ в Луганській області.