Власники фазенд, що розкинулися вздовж річки Кошової під Херсоном, намагаються не вимовляти ім’я Джессі. Це видається дивною примхою, але тільки не для старожилів садівничого товариства. Свого часу для охорони майна тут завели двох вівчарок. Джессі та Амур не могли похвалитися чистотою породи. Але це не заважало їм справно виконувати свої сторожові обов’язки — ганяти дрібних злодюжок та диких кабанів з плавнів.
З часом чотирилапі охоронці настільки порозумілися між собою, що в «патрулювання» відправлялися тільки вдвох, а незабаром у Джессі знайшлося шестеро цуценят. Вони одразу стали загальними улюбленцями: дітлахи, котрі з’їжджалися сюди на літні канікули, навперебій підгодовували їх. Амур також показав себе гарним главою родини: носив подрузі кращі шматочки, наглядав, щоб цуценят ніхто не ображав — у разі найменшої загрози попереджувально гарчав, чудово відрізняючи будь-кого з членів садівницького товариства від сторонніх.
Велика собача родина процвітала під покровительством людей, однак її нехитре щастя виявилося дуже коротким. Турботлива матуся цуценят підхопила якусь хворобу і згоріла від неї за кілька днів. Дачники за нею шкодували, та що робилося з Амуром! Він кілька днів відмовлявся від їжі, мало рухався та вив, сумуючи за подругою. Згодом цуценята повернули його до життя. Але люди помітили: щойно Амур почує згадку про Джессі, як його очі зволожуються і пес ніби починає плакати, тоді він весь день, як то кажуть, сам не свій. Остерігаючись надалі травмувати психіку справного охоронця, дачники перестали вимовляти кличку Амурової подруги і жодне собача вже не називають Джессі, забобонно вважаючи це ім’я нещасливим.
Херсон.
 
Мал. Миколи КАПУСТИ.