Здавалося б, немає нічого ціннішого за людське життя і здоров’я. Проте наше буття розставляє інші акценти. Хоч як це цинічно звучить, але хвороби та їх лікування коштують так дорого, що нерідко перемагають і саме життя. Ситуація, коли не так хвороба, як фінансова безпорадність може поставити хрест на ньому, стає дедалі типовішою. То чого варте на цьому тлі все наше медичне реформування?
З миру — по тисячі. І все одно мало
Це повний абсурд — брати кредит, коли твоя зарплата трохи більш як тисяча гривень, та щомісяця віддавати практично стільки, скільки заробляєш. Але саме так змушені були зробити в одній із родин, щоб врятувати життя новонародженої дівчинки.
Молоді батьки Ігор та Настя натішитися не могли, коли дізналися що в них буде друга дитина. Та разом із появою Христини доля принесла ще й важке випробування. Діагноз виявився доволі рідкісний — у малечі не було піднебіння, і це означало, що самостійно вона не зможе ні їсти, ні пити. Крихітку з перших днів почали годувати через спеціальний зонд. Після консультацій із медиками у батьків з’явилась надія: помилку природи може виправити операція.
Та поки готувалися до неї, з’ясувалося, що в дівчинки вада серця. І коли її не виправити, інші хірургічні втручання неможливі. Сім’я почала підраховувати свої фінансові можливості. У цій історії все видавалося безнадійним. Єдиним доходом молодої сільської родини були декретні дружини. У чоловіка постійної роботи на було. Допомогти взялась бабуся. Та скільки може назбирати зі своєї зарплати санітарка? Добре, що на родинну біду зглянулися колеги — скинулися всі. А в результаті вийшла аж... тисяча гривень.
Підключилась і бабусина сестра — завідувачка сільського клубу, в якої зарплата трохи більш як тисяча гривень. Тоді жінка пішла з проханням допомогти до односельців. І знову перейти поріг заповітної тисячі ледве вдалося. Що далі?
Кожен день без операції — це не просто випробування, це страшний ризик для маляти. Тож мати пішла на останній крок — взяла кредит на одинадцять тисяч гривень. Можливо, для когось ця сума здасться просто смішною. Та й лікування дівчинки коштуватиме, очевидно, набагато більше. Але виходить так, що близьким простіше пожертвувати навіть своїм життям, аніж роздобути гроші на лікування. А найприкріше те, що стосується це не тільки якихось унікальних хвороб, котрі потребують мільйонних коштів. Інколи все можуть змінити банальні кілька тисяч гривень. Тільки де їх брати?
За даними соціологічного опитування щодо стану здоров’я мешканців Хмельниччини та доступності медичних послуг, половина населення області оцінила своє самопочуття як «добре», понад третини — як «задовільне», кожен десятий мешканець вважав його «поганим».
По медичну допомогу мешканці області зверталися переважно до поліклініки. Дві особи зі ста відвідали платні медичні установи та приватно практикуючих лікарів, кожен сотий скористався послугами сімейного лікаря в поліклініці.
* * *
 Дуже часто хворим вдається виживати завдяки силі волі та непоборному бажанню жити. І це навіть не тому, що лікарень у нас не вистачає чи рівень кваліфікації лікарів недостатній. Проблема для хворого в іншому. Ефективне і дороге лікування, а ці поняття стали практично тотожними в теперішній медицині, залишається для них недосяжним.
Те, що держава не може гарантувати кожному надійне і безкоштовне лікування, стало зрозуміло вже давно. Тому просто нерозумно вимагати гроші з бюджету, в якому їх немає. Але чому попри завзятий дух реформувань, що панує в теперішньому уряді, він так і не зачепив медичної системи? На цьому тлі активне скорочення сільських ФАПів і відкриття поодиноких перинатальних центрів до уваги якось не хочеться навіть брати. І хоч би які нові апарати влада святково передавала до тієї чи іншої лікарні, це також не змінює загальної системи.
Починати потрібно зовсім з іншого — із запровадження страхової медицини. Ну відкладаємо ж ми собі стаж і гроші у ПФ все трудове життя, щоб отримати пенсії. То чому не робити такі само заощадження, якщо раптом спіткає хвороба? Таке враження, що проводити справді дієві реформи в медицині владі просто невигідно.
 
Хмельницький.
Мал.  Олександра МОНАСТИРСЬКОГО.