У відомому харківському видавництві «Сага» вийшло репринтне видання «Книжка обліку осіб, що перебували на особливому обліку колишніх білих офіцерів в органах ДПУ України».
За цією неоковирною назвою — вражаючий документ епохи. Свого часу, а саме 1931 року, цю книжку було видано під грифом «Цілком таємно», але досить великим тиражем — 900 примірників. Вона, як пише автор передмови історик Ярослав Тинченко, призначалася для чекістів-оперативників і була для них «настільною книжкою».
Про що йдеться? Після громадянської війни в Україні проживало кілька десятків тисяч колишніх офіцерів — царської армії та тих, хто служив у військах Петлюри, Скоропадського, Денікіна, Врангеля. Їх було поставлено на облік як «колишніх білих», й багатьох згодом ув’язнено або знищено. Чекістам-карателям у їх справі дуже прислужився цей «довідник». Тут — 21 тисяча прізвищ, це — близько 40 відсотків «колишніх білих», що не емігрували за кордон, а лишилися в СРСР. Книжка, очевидно, була терміново потрібна, і її укладали так поспішно, що до списків потрапили навіть ті, хто до 1931 року вже помер своєю смертю чи пішов під розстріл. Або й ті, хто не становив жодної загрози для радянської влади через свою старість. Тинченко звертає увагу на курйоз: у списках є генерал-майор з Житомира Макар Томашевський, 1864 року народження, тобто йому тоді було вже 83 роки!
Але більшість тут — ще не старі люди з командирським досвідом. Готуючись до штучного голоду 1932—1933 років, комуністи боялись бунтів — а отже, треба було усунути тих, хто зможе їх очолити.
Власне, вся книжка — це 21 тисяча прізвищ. І проти кожного — стандартні дані: яке мав звання, в якій армії служив, де працює і живе. Вражає, як багато серед цих людей було вчителів. Зрештою, це й зрозуміло, адже офіцери — люди освічені.
Автор передмови вважає, що на 1938 рік не менше половини людей з того 21-тисячного списку були знищені. Про це в «Книжці...» не сказано, але Ярослав Тимченко розповідає кілька сюжетів, що стоять за фігурантами «Книжки...». Ось, приміром, колишній царський полковник, Георгіївський кавалер, командир 310-го Шацького полку Петро Станіславович Гризер, який служив також у Петлюри. Арештували його в Києві 1932 року. Він ні з ким не підтримував контактів, окрім колишнього капітана свого полку Замятіна, котрий був сексотом. Гризера, інваліда Першої світової війни (п’ять поранень), заслали на 5 років на Північ. А вже там у 1937 році розстріляли — за те, що «провадив антирадянську агітацію у формі анекдотів».
Видання — не для розваги, але в таких списках є спокуса пошукати «своїх». Я знайшов немало прізвищ — таких, як у моїх друзів і колег. Приміром, 42-річний денікінський прапорщик Сергій Ковальчук, учитель трудової школи з Тульчинської округи; 51-річний петлюрівський прапорщик Сергій Горлов, землемір з Катеринослава; 40-річний денікінський поручик Павло Гринь, учитель з Полтавщини; 45-річний денікінський прапорщик Сергій Борисенко, страховий агент з Херсона; 49-річний петлюрівський підпоручик Олександр Клименко, міліціонер з Полтави; 47-річний денікінський підпоручик Михайло Кривда, селянин з Уманщини; 36-річний денікінський підпоручик Олександр Демський, чиновник споживчого товариства з Харкова...
Репринтне видання цікаве тим, що тут збереглися всі позначки користувачів — хрестики, галочки. В архіві СБУ залишилось лише три примірники «Книжки...». Тираж репринтного видання — 500 примірників. Поки що світ побачили перші два томи, інші два вийдуть у вересні, до львівського Форуму видавців.
