Пам’ять про війну 1812 року

Уночі 12 (24 — за новим стилем) червня 1812 року французька армія Наполеона перейшла Німан і рушила на Москву. Частина військ (австрійський корпус генерала Шварценберга), ведучи бої із 3-ю російською армією, захопила західну частину Волинської губернії, зокрема, Володимирський, Ковельський, Любомльський і частину Луцького повітів. Тоді на західних кордонах стояли три російські армії: під командуванням Барклая-де-Толлі, Багратіона і Тормасова (на Волині між Любомлем і Старокостянтиновом).

15—17 (27—29) липня 1812 року підрозділи 3-ї армії генерала Тормасова, наступаючи з боку Ратного (тепер райцентр Волинської області), оточили і полонили підрозділ із корпусу саксонського генерала Реньє, а також звільнили прикордонне з Волинню містечко Кобрин. Ця тактична перемога мала певне значення для російського військового командування та цивільної адміністрації Волинської губернії. Адже завдяки їй, а дещо пізніше — і оборонним боям російських військ під Городечно, майже на місяць був відстрочений наступ військ наполеонівської коаліції на Володимир-Волинський та Ковель. Це дозволило виграти час і підтягнути з Молдавії на Волинь дивізії з армії адмірала Чичагова, тим самим стабілізувати досить непросту політичну ситуацію на території губернії. Адже польська шляхта краю мріяла використати війну як каталізатор повстання за відтворення Речі Посполитої і фактично виступала союзником Наполеона.

Одна з відомих колись споруд на честь війни 1812 року збудовано в повітовому місті Ковелі. Ковельський повіт був повністю окупований військами наполеонівських генералів Раньє та Шварценберга в середині серпня 1812 року і остаточно визволений лише наприкінці жовтня. Кровопролитні бої протягом цих місяців ішли на Ковельщині, Старовижівщині, Любомльщині та Ратнівщині. Один із найжорстокіших із них відбувся за повітовий центр Ковель наприкінці жовтня.

Саксонські війська з корпусу Шварценберга вдвічі переважали оборонців Ковеля — нечисленні російські підрозділи та міщан-ополченців. Бій розпочався о сьомій ранку, тривав допізна. Хоча західна частина міста була захоплена ворогом та спалена, оборонці закріпилися на правому березі Турії, а потім пішли в контратаку. Шість разів переходили саксонці в наступ, але війська Шварценберга таки мусили відступити, знищивши і пограбувавши частину міста.

Можливо, саме на вшанування цього бою і був споруджений у Ковелі згаданий пам’ятник. Ймовірно, це трапилося в 30-х роках ХІХ століття. На початку ХХ століття це була десятиметрова двоярусна піраміда, увінчана чотирираменним хрестом. У нішах, на висоті людського зросту, ймовірно, були вмонтовані плити з відповідними написами та ікони. Комплекс, розповідають, стояв на високому пагорбі на тодішній північно-західній околиці міста. Саме тут, вірогідно, й поховали обопільні жертви описаної вище баталії. У 1922 році ця територія була вибрана польською владою під будівництво костелу на сім тисяч віруючих. При його спорудженні й знесені могили та пам’ятник. У 1944 році, під час боїв за Ковель, костел було зруйновано, а через рік — розібрано. Зараз тут — стадіон «Верес».

Найвеличнішим із збережених монументів на честь війни 1812 року є пам’ятник у селі Городно Любомльського району, споруджений дворянином Станіславом Ручинським. Це був колишній камергер польського короля Станіслава Августа, один із небагатьох родовитих польських шляхтичів, які зберегли вірність імператору Олександру Першому і допомагали російським військам продовольством та фуражем. За сприяння російським військам у 1814 році був нагороджений бронзовою медаллю «В память Отечественной войны 1812 года». Близько 1820 року Станіслав Ручинський на честь подій спорудив пам’ятник — біля в’їзду до свого маєтку, з південно-східної сторони від села. Ймовірно, що саме на цій сільській околиці, урочищі «Новий двір», де зараз стоїть монумент, відбулася кровопролитна битва, пам’ять про яку збереглася в народних переказах. З нагоди 2000-ліття Різдва Христового цю споруду реставрував за свій кошт уродженець Городно архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій. Познайомитися з нею могли й учасники міжнародної історико-краєзнавчої конференції «Україна в наполеонівський війнах», що відбулася 11—12 травня в Луцьку.

Ще однією з так званих «меценатських» пам’ятних споруд на честь перемоги у війні 1812—1814 років є меморіальний знак, фрагмент якого нині експонується у Волинському краєзнавчому музеї. Він був встановлений у першій половині ХІХ століття в місті Луцьку дворянином Нарушкевичем у дворі своєї садиби. Відомий волинський краєзнавець Олекса Ошуркевич ідентифікував цю садибу двором будинку №6 по вулиці Пушкіна. На пам’ятнику збереглося кілька написів. Ось один з них: «Во Славу и Пам’ять Россійским героям, положивших жизнь свою во брани за Отечество в 1812, 1813 и 1814 годах».

Цікавою пам’яткою є високий дубовий хрест, що досі стоїть на кладовищі в селі Пульмо Шацького району. Цього року сільська громада планує відзначити 200-річчя заснування цього старовинного, але й досі діючого цвинтаря. За переказами, згаданий хрест встановлено з нагоди визволення від наполеонівських військ. На раменах хреста збереглися старовинні написи, що потребують дослідження. З плином часу більшість таких пам’яток було знищено. Фрагменти ще збереглися в селах Радошин Ковельського району, Шахтарське — Іваничівського, в місті Володимирі-Волинському та деяких інших місцях. Добре було б ввести такі об’єкти в науковий обіг та активно використовувати при організації туристичних маршрутів.

Волинська область.