Якщо хтось вважає, що архіви відкривати не варто, бо це може призвести до соціального збурення, то такій людині слід було б поїздити Україною разом з істориком та публіцистом Володимиром В’ятровичем, який презентував у містах та містечках свою книжку «Історія з грифом «Секретно» (спільне видання Центру досліджень визвольного руху та Мистецької агенції «Наш Формат»), написану на основі документів архіву СБУ. 

 

Охочий на заборони побачив би, до прикладу, як у Кам’янець-Подільському національному університеті імені Огієнка три з половиною сотні студентів, затамувавши подих, ловили кожне слово молодого історика та ставили йому десятки запитань про минуле й майбутнє України. Вони ще до зустрічі скачали його книжки в Інтернеті, та й потім розкуповували друковану версію нарисів про діяльність таємних служб СРСР, український визвольний рух, інформаційні війни ХХ століття, відчайдушні спроби чекістів врятувати Союз... Нове покоління хоче знати правду. Старше — також. У Кам’янці це підтвердила велелюдна зустріч автора з подільською інтелігенцією.

«Коли хтось хоче фальсифікувати якийсь документ, він починає з того, що закриває архіви», — зауважує В’ятрович. Лише два роки він очолював архів СБУ, за цей час провів розсекречення архівів радянської спецслужби від ЧК до КГБ. Історика, за його словами, вразила сукупність фактів та масштаб того, що приховувалося, — тисячі документів. Усі вони можуть стати надзвичайно цінними уроками для українців. Автор «Історії...» вважає: лише пізнавши минуле, можна позбутися його тягаря. Але комусь не хочеться, щоб ми вчилися, осмислюючи неприкрашену, нефальсифіковану історію, знали наших героїв. «Нічого насправді в законодавчому плані не змінилося, — наголошує історик. — Змінилася лише політична ситуація, й нинішня влада намагається знаходити різні суперечності в законодавстві, щоб заборонити доступ до інформації. Але ми маємо на неї право. Тим паче що вона несе лише історичну цінність».

В’ятрович зізнається, що, коли очолював архів СБУ, «почувався людиною, котра дуже хоче пити, але водночас задовольнити спрагу не може, бо всюди море. Часу, щоб самому працювати над документами, не було. Треба було відкривати архіви. За два дні до мого звільнення з посади російські спецслужби вже знали про це. Одне з російських видань назвало мене екс-директором архіву СБУ». Тепер у нього є час. Услід за «Історією...» автор обіцяє нові книжки. В’ятрович твердо переконаний: саме такі книжки нині найбільше потрібні. За короткий час «Чорного Ворона» Василя Шкляра розкуплено понад 120 тисяч примірників. «Історія...», відзначена премією імені Василя Стуса, теж переживає вже друге видання. Відповідаючи на запитання читачів, автор розповів, що зумисне написав книжку науково-популярну, белетристичну. У Кам’янці-Подільському він закликав українських істориків, які пишуть «історію для істориків», вийти за межі свого цехового кола та виконати свою найважливішу місію. Адже народ очікує викладення правдивої історії саме в доступному науково-популярному форматі. «Ми таких книжок ще маємо обмаль, а росіяни — валом. Американська історіографія теж дуже легко читається, а їхні історичні факультети підпорядковані департаментам мистецтв». Розчарованим та зневіреним Володимир В’ятрович заявив: «Оптимізм будується на наших знаннях історії».

 

Кам’янець-Подільський.

Фоторепродукція автора.