На острові Джарилгач у Чорному морі, що є для півдня України своєрідним генетичним банком для збереження одразу кількох рідкісних видів тварин, починається справжня «штовханина ліктями» двох солідних відомств. А від цього можуть постраждати насамперед тварини, а не люди.
Два господарі одного острова
Донедавна весь Джарилгач (від курортного Скадовська на Херсонщині його відділяє лише неширока затока) повністю перебував у віданні Державного агентства лісових ресурсів, а точніше — підпорядкованого йому державного підприємства «Скадовське дослідне лісомисливське господарство». Тут, в умовах природної ізоляції і на обмеженій території, нині безпечно плодяться і множаться стада із 170 благородних оленів, 115 європейських ланей та 180 муфлонів. Надлишок тварин відловлюють і продають до зоопарків та інших лісгоспів, а близько двох-трьох десятків щороку служать бажаними трофеями для іноземних мисливців, котрі платять за свої хобі грубі гроші: ці кошти — істотна частина доходів підприємства. Іншого господаря, крім лісомисливського господарства, тут не було. Та він з’явився 11 грудня 2009 року, коли було підписано указ Президента України №1045 про створення Національного природного парку «Джарилгацький». Указ тривалий час залишався «на папері», й практичні кроки до його виконання стали здійснювати тільки віднедавна. Й одразу почалися конфлікти, що нині «вихлюпнулися» на публіку.
Після реєстрації національного парку Скадовською райдержадміністрацією Херсонщини (ця подія відбулася лише 19 грудня 2011 року), виконуючий обов’язки його директора Гарі Бегларян висунув вимогу передати очолюваній ним установі 805 гектарів земель острова Джарилгач у постійне користування. Вилучення ділянки передбачалося проектом створення парку і було узгоджено управлінням лісового та мисливського господарства Херсонщини. Проте тепер його керівництво висловлюється категорично проти цього. У чому ж причина?
— Справді, управління лісового та мисливського господарства Херсонщини 2009 року узгоджувало передачу майбутньому національному парку близько дев’ятисот гектарів землі острова Джарилгач. Але нині його дирекція хоче отримати землю в іншому місці. Саме там, де розміщена вся обслуговуюча інфра-структура лісомисливського господарства — будиночки для єгерів та гостей, облаштований нами водопій для диких тварин тощо. Якщо підприємство позбудеться можливості користуватися інфраструктурою, це створить великі проблеми, і його існування опиниться під загрозою, — коментує начальник управління Віктор Тищенко. — Не слід забувати і ще про один важливий момент. Коли передача землі узгоджувалася, обмежене полювання в національних парках було дозволено. Проте 2010 року до Закону України «Про природно-заповідний фонд» внесли зміни — і полювання заборонили. Тобто навіть лімітоване полювання на Джарилгачі стане неможливим, а воно ж є джерелом доходу для підприємства, котре розводить тут дичину й охороняє її! Та й відсутність штучного регулювання кількості копитних може призвести до «сплеску» їх розмноження — лані та олені просто знищать всю рослинність на острові, і він за кілька років може перетворитися на піщану пустелю посеред моря!
Поступатися ніхто не хоче
Можливо, національному парку та дослідному лісомисливському господарству легше було б домовитися між собою, якби вони працювали «під крилом» одного відомства. Це звичайна практика. Скажімо, Азово-Сиваський національний парк у Генічеському районі Херсонщини якраз управлінню лісового та мисливського господарства і підпорядкований, тому жодних проблем із розмежуванням території у нього не виникає. Але в президентському указі 2009 року про відомче підпорядкування «Джарилгацького» нічого конкретно не говорилося, тож ініціативу з його облаштування від Державного агентства лісових ресурсів перехопило Міністерство екології та природних ресурсів України. А одне відомство не збирається добровільно поступатися іншому «ласим шматочком» своїх володінь. Адже в цьому разі йдеться не тільки про майже п’яту частину самого Джарилгача, а ще й про 6726 гектарів земель Скадовського держлісгоспу на материку, але також біля «золотоносного» морського узбережжя.
— Земля на Джарилгачі національному парку і сьогодні не передана. Не знаю, про яку заміну каже управління, але, наскільки мені відомо, вилучення стосується тільки тієї ділянки, яку лісівники готові були віддати ще 2009 року. А щодо копитних мешканців острова, то керівництво парку, звісно, не проти їх охороняти й підгодовувати. Але про виділення для цього бюджетних грошей можна буде казати тільки тоді, коли передача землі завершиться остаточно. А коли це буде — невідомо, — резюмував виконуючий обов’язки директора Національного природного парку «Джарилгацький» Гарі Бегларян.
Парк є — охоронців немає
А от захисників природи Херсонщини взагалі не обходить, хто буде на Джарилгачі господарем, — національний парк чи лісомисливське господарство. Для громадськості головне, щоб люди могли й надалі милуватися рідкісними тваринами, а тих надійно охороняли від браконьєрів. Однак надійність викликає сумніви: на десять з лишком тисяч гектарів території новостворюваного природного парку передбачено лише 25 працівників. Із них інспекторів, котрі виконуватимуть функції охоронців, — лише десять, себто менше людини на тисячу гектарів.
І це, до речі, вже не перша природна перлина, яка опинилася у становищі дитини-сироти при сімох няньках. Маємо промовистий приклад із дендропарком у місті Каховка на Херсонщині. У Каховського лісництва коштів на утримання та охорону важливого об’єкта не вистачає, тому хижацьке вирубування та випалювання цінних дерев під час пікніків стало тут звичним явищем. А тим часом навіть пожежним машинам дістатися до нього майже неможливо — дороги немає. Тож міська влада вимагає передати дендропарк у відання комунального підприємства, але витрати на благоустрій зеленої зони перекладає на спонсорів. Міськрада домовляється про відведення п’яти гектарів землі поруч із дендропарком під будівництво котеджного містечка, а забудовники обіцяють прокласти до парку дорогу. Та чи буде обіцянки виконано?
Херсонська область.
Фото Олексія ЧЕРНИХ.
