У будь-якому краєзнавчому довідникові по Черкасах можна знайти інформацію про те, що на початку XX століття місто було чималим курортним центром. Сюди на так звані дачі-оздоровниці, які розкинулися над Дніпром у густому сосновому бору, приїздили лікувати сухоти навіть із сонячної Італії. Завдяки унікальному лісовому мікроклімату, джерельній воді, дешевому і різноманітному харчуванню, курортники швидко, інколи навіть без застосування ліків, позбавлялися своїх недуг.
Нині про це згадують як про диво. Адже Черкаси ще за хрущовських часів стали «містом великої хімії». За брежнєвських — у знаменитому природним різноманіттям Черкаському бору вирубали цілі ділянки столітніх сосон і розмістили танковий полігон. Після розвалу Союзу покинуте військове «добро» вирішили використати «по-господарському» — зробили з нього міське сміттєзвалище.
У лісовому масиві — нечистоти
— Це найболючіша проблема, — каже лісовод з багаторічним стажем, жителька села Руська Поляна Тетяна Коноваленко. — У самому серці колись цілющого Черкаського бору розкинулись тепер смердючі кагати міського сміттє-
звалища. Замість берегти унікальний лісовий масив, котрий має надзвичайно велике природо-
охоронне значення, де навіть досі зустрічаються рослини дольодовикового періоду, його бездумно нищать, отруюючи довкілля.
Занепокоєння Тетяни Федорівни та жителів села Руська Поляна, до якого примикає міський полігон твердих побутових відходів, можна зрозуміти. Упродовж бага-тьох років громадські організації області пропонували перетворити Черкаський бір на національний природний парк. «Зелені» доводили міській владі про неприпустимість утримання сміттєзвалища в рекреаційній зоні, казали про екологічну загрозу, котра неодмінно нависне не тільки над лісом, навколишніми селами, Дніпром, а й над 300-тисячним містом, однак достукатися до розуму й совісті чиновників не змогли.
У 2003 році «мудре» керівництво області прийняло «доленосне», як воно вважало, рішення. Ні, не закрити екологічно небезпечний полігон, не оздоровити Черкаський бір, а... передати в оренду на 49 років 20 гектарів землі, на якій розташоване міське сміттєзвалище, товариству з обмеженою відповідальністю «Українська екологія». Хай, мовляв, буде один господар, тоді й питати буде з кого.
Де були сосни — терикони сміття
За умовами укладеного договору приватна організація зобов’язувалася приймати, переробляти та утилізувати тверді побутові відходи на відведеній під сміттєзвалище землі. Крім того, систематично проводити рекультивацію використаних земельних ділянок. Спочатку, нібито, орендарі із завзяттям взялися до справи. Поставили сміттєсортувальну лінію, почали шукати інвестора, щоб встановити сучасне екотехнологічне обладнання. Однак дуже швидко між комунальним підприємством міста, котре вивозило сміття на звалище, та фактичними господарями полігона розгорілися конфлікти. Чому? Як запевняють представники міської влади, через те, що замість обіцяного нового підприємства з утилізації відходів на полігоні кілька років височить 30-метровий «терикон» сміття. Сміттєсортувальна лінія не працює в «екологів» півтора року. До того ж орендарі почали вимагати від міського комунального підприємства звільнити начебто незаконно зайняту ним тут земельну ділянку. Коли «Черкаська служба чистоти» не пішла на поступки, орендарі подали на комунальників до суду.
Як повідомив юрисконсульт міського комунального підприємства Василь Роговий, Державна виконавча служба Придніпровського відділу Черкаської області, виконуючи рішення суду, наполягає на «видворенні» «Черкаської служби чистоти» з полігона, бо земельну ділянку орендує не місто, а конкретна приватна організація.
Торік позовну заяву до суду подала Черкаська міжрайонна природоохоронна прокуратура. Господарський суд Черкаської області задовольнив її вимоги щодо розірвання договору з ТОВ «Українська екологія». Натомість рішення Київського господарського апеляційного суду було на користь «екологів». Черкаська прокуратура та місто не здалися й подали касаційні скарги до Верховного Суду України. Тепер обидві конфліктуючі сторони чекають на його остаточний вердикт.
На порозі лиха
Протягом цілої «п’ятирічки», поки між орендарями та міською владою тривала затяжна судова тяганина, ніхто навіть пальцем не поворухнув, щоб навести лад на сміттєзвалищі, ресурс якого вичерпано. Ніхто навіть не спробував шукати іншу, не лісову, ділянку землі, де можна було б розташувати новий сучасний комплекс з утилізації та переробки побутових відходів.
— Щоб запобігти надзвичайній ситуації, — переконує керуючий справами Черкаського міськвиконкому Микола Кудрявцев, — міська влада готова виділити кошти на будівництво нового об’єкта. Однак ми цього за законом зробити не можемо, бо земля перебуває в оренді приватної структури.
— У липні 2011 року іноземні інвестори планували розпочати на Черкащині пілотний проект з утилізації органічних відходів, — відстоює свій погляд на проблему директор ТОВ «Українська екологія» Євген Званський. — Це нова технологія, коли за допомогою ферментів сміттєва маса перетворюється на ґрунт. Неорганічні відходи, такі як пластик, скло, метал, залишаються на поверхні і їх легко зібрати і здати на вторинну переробку. Однак, на превеликий жаль, про реалізацію проекту домовитися з владою не вдалося.
Тим часом прокурор міжрайонної природо-
охоронної прокуратури Іван Лут упевнений, що стан міського звалища вже тепер загрожує екологічним лихом. Щодня невідсортовані нечистоти просочуються в землю і досягають рівня ґрунтових вод. З боку Черкаського бору та Руської Поляни до обласного центру тягнуться мало не всі водні свердловини. А влітку Черкаси та прилеглі села можуть потрапити ще під одну загрозу — гори відходів виділяють велику кількість газу, який у будь-який момент може спалахнути. Таку пожежу в 2000-му гасили близько півроку. Якщо нагадати, що злощасний полігон розташований неподалік великого села й оточений лісом, то наслідки вогняної стихії важко навіть передбачити.
Утім, це, здається, мало хвилює учасників конфлікту. Протягом запеклої п’ятирічної судової тяганини вони навіть не помітили, що давно вже опинилися на одній позиції — на полігоні безвідповідальності.
Ірина ГРЕБЕНЬ, Лідія ТИТАРЕНКО.
Черкаська область.
