Вдома у Володимира Кекуха (на знімку) з Городища є дванадцять гармошок, три баяни і три бубони. На всіх інструментах колишній служитель Феміди грає й нині.
До музики — по льду
А відкрив Володимиру дивовижний світ музики двоюрідний дядько Олексій. Було це в дитинстві. Дядько прекрасно грав на гармошці. Жив на протилежному березі ставка. Зимою приходив до них через лід. Розтягував гармошку — і маленьку сільську хату наповнювали мелодії. Злітали від долу до стелі, долинали на теплу піч, де примостився малий слухач Володька. Емоції переповнювали дитячу душу! На обличчі сяяла усмішка, серденько ледь не вистрибувало від захоплення! То були найщасливіші хвилини! Що то значить — гармошка! Та ще й у таких умілих руках.
Хотілося й самому навчитися грати. Почав ходити через лід до дядька, брати уроки. Спершу руки тремтіли від хвилювання, пальці потрапляли не на ті кнопки. Але ідеальний музичний слух та наполегливість допомогли. Невдовзі маленький гармоніст хвацько виконував вальс і «Яблучко»! Надалі мелодії підбирав на слух.
Після школи був піонервожатим. Тоді вже мав зріст метр дев’яносто, соромився носити піонерський галстук, але й відмовитися від обов’язків не міг — таким уже батьки виховали. Грав своїм підопічним на гармошці, надавав музичний супровід шкільним заходам. Усі дуже любили свого талановитого вожатого-гармоніста.
Суддя і гармоніст
Володимир Федорович родом із Драбівського району. А коріння родинного дерева сягає аж Чернігівщини. Там прізвище дуже поширене, а одне село навіть називається Кекухівка. Бути в колективі, серед людей — його покликання. Перебував на комсомольській роботі, закінчив Харківський юридичний інститут. Завжди йшов з піснею по життю — співав і в армії, і в інституті. З середини семидесятих років працював суддею у Монастирищі. Там народилися діти — Віталій та Ірина. З дружиною Любов’ю Григорівною виховали їх достойними людьми. На початку восьмидесятих був обраний головою Городищенського районного народного суду. Два роки був головою Золотоніського міського суду, упродовж шістнадцяти років, аж до виходу у відставку, служив у кримінальній колегії Черкаського апеляційного суду.
І завжди з ним була гармошка! Завдяки їй та добрій вдачі був і залишається душею щирого товариства. Був учасником ансамблю «Вільшанка». Співав у хоровій групі баритоном. Виступав з колективом і в Росії, і в Німеччині. Нещодавно відновив свою участь у популярному на Черкащині колективі.
Кобзар наших днів
А ще Володимир Федорович складає пісні. Пише вірші й підбирає мелодію на гармошці. Власна пісня зазвучала не на порожньому місці. В ній — весь досвід пережитих років. А поштовхом до авторської творчості стала страшна автомобільна аварія. Отримавши тяжку травму, перебуваючи на лікарняному ліжку, багато зрозумів по-новому, про що тепер і розповідає у піснях. Манера виконання — власна, ні в кого не запозичена. Коли співає Володимир Кекух, здається, що чуєш величну кобзарську думу. Тільки не під бандуру, а під ліричну гармошку. В його творчості є чимало і шанувальників, і критиків. Можна довго обговорювати рими і октави. Та найголовніше, що пісні нікого не залишають байдужими!
У 2011 році скомпонував першу збірку своїх віршів «Мелодії моєї душі». Весь тираж роздарував друзям. У короткій передмові зазначено: «Народившись у самому куточку степової Черкащини, він увібрав у себе неповторну красу рідного Лівобережжя, прадавні звичаї українського народу та його буття, неповторну, нерідко журливу мелодію розлогої всеосяжної пісні. Вміючи грати на гармошці і добирати до своїх текстів відповідні мелодії, автор усе ж прагне і сподівається зустріти справжнього Маестро, який би на професійному рівні дав життя розмаїттю виплеканих його — автора — творчою уявою музичних і поетичних образів».
Тим часом списано віршами ще один загальний зошит. До багатьох текстів підібрана музика. По-своєму хвилює серце кожна пісня: «Батьку, соколику мій», «Незібране збіжжя», «Діти-квіти» та інші. Разом з дружиною прекрасно співають дуетом.
Столітній інструмент
Володимир Федорович дуже любить гармошку. Це універсальний інструмент — на ній можна грати мелодії усіх жанрів. Вона найперша помічниця і для співів, і для танців. Де гармошка — там і свято! Відомо, що наприкінці літа 1941-го на фронт, для підняття бойового духу червоноармійців, було відправлено 12 тисяч гармошок, а восени того ж року — вже близько 60 тисяч інструментів! Така була директива наркомату оборони.
Вдома у Володимира Федоровича ціла колекція музичних інструментів: 12 гармошок, 3 баяни і 3 бубони! Кімнату, де вони зберігаються, називає кабінетом психологічного розвантаження. Яким би не був настрій, гармошка миттю зцілить душу. Найстаршій гармошці вже сто літ. А найновішу гармошку «Ворскла» замовив на фабриці через Інтернет. Вона дуже голосиста. Як розтягне її — звукам стає тісно в хаті!
Землякам Володимир Федорович бажає оптимізму, щоб пережити нелегкі часи. А ще радить відточувати почуття неперевершеного городищенського гумору — з ним легше перемагати труднощі. Прагне бачити людей щасливими, щоб Україна здолала всі незгоди, набралася сили. Щоб рідна пісня зазвучала у кожному серці! В цьому частка і його праці та творчості.
Володимир ЧОС, краєзнавець.
Черкаська область.
Фото надане автором.
