Що ж, сьогодні зрозуміло одне: Україна відсвяткувала двадцять років незалежності. І продовжує залишатися буфером між Заходом і Сходом. Але про це пізніше, поки що поговоримо про те, що визначало темпоритм минулого тижня, передостаннього у ювілейному році.
Ми таки, на жаль, не отримали подарунків ні з одного вектора своєї стратегічної співпраці. У день Святого Миколая європейці нам тонко натякнули: заганяти країну в боргову кабалу — політичне рішення, а тому під кримінальне переслідування не потрапляє. А потім почали говорити про верховенство права, демократичні цінності, тож на жаль, 19 грудня не відбулося ні парафування угоди про асоціацію, ні про зону вільної торгівлі з ЄС.
Після оголошення резолютативної частини ухвали Київського Апеляційного суду, який минулої п’ятниці залишив чинним рішення Печерського суду столиці щодо Юлії Тимошенко, з боку європейців пролунала низка доволі неприємних заяв. Зокрема, президент Європарламенту Єжи Бузек натякнув, що довгострокові наслідки справи Юлії Тимошенко можуть бути руйнівними для відносин України і ЄС. Дещо завуальовано, але з подібними інтонаціями висловилася з приводу рішення Апеляційного суду і високий представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Кетрін Ештон. А тому можна погодитися з Президентом Віктором Януковичем, який зауважив, що країна стала заручником підпису однієї людини.
Бо проблема не тільки у тому, що гальмується розвиток співпраці з Європейським Союзом, а й у тому, що доводиться платити надто велику ціну за російський газ. А це, у свою чергу, б’є по гаманцях пересічних українців і гальмує підвищення рівня життя. Бо переговори з російськими урядовцями зайшли в глухий кут, оскільки керівники наших сусідів прагнуть отримати не тільки економічні, а й політичні дивіденди.
Але не це головне. Головне — Україна, на відміну від попередніх визвольних змагань за незалежність, вистояла і навіть готова платити дорогу ціну за блакитне паливо. Це, зокрема, засвідчили результати голосування за проект державного бюджету на наступний рік.
Так, владі дорого обходиться кожний непопулярний крок. І сьогодні поки що важко спрогнозувати підсумки парламентських виборів наступного року. Понад те, Партія регіонів, як свідчать соціологічні опитування, втрачає позиції навіть у своїх базових регіонах.
Водночас, схоже, поки що домінує негативне ставлення до всіх політичних сил, оскільки більш як половина українців станом на листопад ще не визначились у своїх політичних симпатіях.
Бо й опозиція поки що не тільки не дає можливості нашим співвітчизникам зрозуміти, що вона пропонує у своїх програмних засадах, а й не може віднайти формулу об’єднання. Скажімо, лідер партії «Свобода» Олег Тягнибок уже заявив, що єдиного списку опозиції на парламентських виборах очікувати не варто.
Рухатися чотирма колонами на наступні перегони пропонує і старійшина дисидентського руху, багатолітній політв’язень Левко Лук’яненко.
Однак непроста ситуація складається і в лідерів опозиціонерів — партії «Батьківщина», про що засвідчив вихід з фракції БЮТ народного депутата Романа Забзалюка. Політологи ж вважають, що це відбувається через те, що Юлія Тимошенко за гратами не контролює ситуацію в партії, тому слід очікувати подальшого масового виходу з фракції невдоволених нинішніми її керівниками. Про що, до речі, уже писав «Голос України».
Власне, якщо підсумувати, влада країни, щоб наступний рік став успішним, мусить розв’язати рівняння з одним невідомим. Якщо ж не вдасться, то восени іспит для неї буде доволі складним.