У 2012 році Україна і Польща проводитимуть спільне спортивне свято — чемпіонат Європи з футболу. Однак, впевнений, що заходи Євро-2012 виходитимуть далеко за межі лише спортивного свята. І тут доречно згадати однаково історично пов’язане з Польщею і Україною ім’я польського актора Збігнєва Цибульського, котрий народився і виріс на Покутті та де місцеві мешканці зберегли йому життя під час першої радянської, а затим і німецької окупації краю.

 

Для поляків Збігнєв Цибульський — легенда вітчизняного кіно і театру та національний герой Польщі — сьогодні не менше значить, ніж для нас, українців, Іван Миколайчук. Польща гідно шанувала актора за життя і продовжує шанувати свого видатного діяча мистецтва й після його загибелі. Та, як це прикро визнавати, Збігнєва Цибульського знає в Україні лише вузьке коло театральних і кінодіячів і майже не знають на його батьківщині — на Прикарпатті. Його імені немає в жодному краєзнавчому чи історичному путівнику краю. Він, як і в радянські часи, продовжує залишатися для нас «актором зарубіжного кіно».

Збігнєв Цибульський завжди підкреслював, що народився і виріс у селі Княже на Снятинщині, в Україні. На межі Княжого і Залуччя Горішнього, на лівому березі колись повноводної річки Перевід сьогодні у високих бур’янах можна побачити залишки родового будинку польського землевласника Йосипа Ярузельського та парку. Ось тут, у помісті свого рідного вуйка Йосипа Ярузельського, і народилася 3 листопада 1927 року майбутня легенда польського кіно. Батько Збігнєва доводився зятем Йосипу Ярузельському, який, між іншим, був рідним братом батька майбутнього президента Польщі Войцеха Ярузельського.

Малий Збігнєв ріс разом з сільською дітворою, вчився спочатку в місцевій школі, затим у польській гімназії у Снятині і Коломиї. 16 вересня 1939 року в будинку Ярузельського перед відступом до Румунії відбуло нараду вище командування розгромленого німецькими і радянськими арміями польського війська.

Уся родина Ярузельських відмовилася емігрувати з відступаючою польською армією до Румунії. Вважали своєю батьківщиною українське Покуття, мали надію, що з приходом нової «народної» влади їм гірше не стане — в селі польську родину поважали, Ярузельський був головним місцевим роботодавцем, меценатом і утримував всю соціальну програму і місцеву школу села.

Та з приходом Червоної армії і установленням радянської влади на Снятинщині родини Ярузельських і Цибульських як «експлуататори трудового народу і його вороги» були депортовані до Сибіру першими із села. Юному Збігнєву місцеві мешканці допомогли уникнути арешту й депортації, і він протягом «перших совітів», а затим і німецько-угорської окупації 1941—1944 рр. переховувався у мешканців села Княже Катерини і Йосипа Томашевських, у знайомих у Снятині і Коломиї.

У Княжому вже не зосталося серед живих тих, хто особисто знав Збігнєва і допомагав йому пережити лиху годину, але в Залуччі Горішньому ще й зараз мешкають друзі його дитинства.

Після депортації «ворогів народу» в родовому будинку Ярузельських радянська влада розмістила прикордонну комендатуру — поряд по річці Черемош було встановлено кордон з Румунією. З окупацією села німецькими військами там розташувалася вже німецька прикордонна комендатура.

У березні 1944 року під час відступу німецьких військ будинок Ярузельського разом з всіма господарськими будівлями і гуральнею був підпалений власовцями, котрі під час окупації їх охороняли. 

У 1945 році вісімнадцятирічного юнака органи НКВС усе-таки вистежили і виселили до Польщі в час так званої акції з обміну населенням — масової депортації поляків із Західної України до Польщі, а їм назустріч українців з Польщі.

Збігнєв завжди пам’ятав своє рідне село, хоча доля після депортації вже не подарувала йому більше можливостей навідатися як до родинного села, так і до могил у родинному костелі в Залуччі Горішнім.

У Польщі Збігнєв Цибульський почав шукати власний шлях у житті. Спочатку вчився у Торговій академії, потім — у Вищій школі журналістики, а згодом — у Вищій театральній школі у Кракові, яку закінчив 1953 року. Працював у Академічному театрі в Кракові, згодом — у театрі «Вибжеже» в Гданську.

Заснував студентський театр «Бім-Бом», був його художнім керівником, а затим — і «Театр розмов».

1961 року переїхав до Варшави, де його до співпраці у фільмах запрошували видатні польські режисери Анджей Вайда, Анджей Мунк, Єжи Кавалерович, Войцех Хас та інші.

Уперше в кіно Збігнєв дебютував епізодичною роллю Костека у фільмі Анджея Вайди «Покоління». Найбільш значні його роботи, які принесли йому надзвичайну популярність в Польщі та зробили символом покоління, що вийшло з війни «з гіркотою поразки», була трагічна роль Мацека Хелміцкого в художній стрічці А. Вайди «Попіл і алмаз» і фільм Є. Кавалеровича «Поїзд» (1959 р., у радянському прокаті «Загадковий пасажир»). Знімався і в різножанрових фільмах. В останні роки життя працював над сценарієм власного дебюту в кіно, поставив ряд театральних спектаклів на сценах театру «Атенєум» і Театру Польського в Щеціні. Трагічно загинув під час зйомок фільму, потрапивши під колеса поїзда, 8 січня 1967 року.

Про видатного актора А. Вайда зняв фільм «Усе на продаж» і декілька документальних стрічок. У 1969 році у Польщі в галузі кіно засновано премію імені Збігнєва Цибульського.

Улітку 2010 року малу батьківщину З. Цибульського відвідав польський історик, професор Станіслав Ніцея, який готує до друку книгу про товариша своєї молодості. Ми зустрілися, поспілкувалися. Не знаю, яке місце у тій історичній праці, як і в біографії самого Цибульського, буде відведено Покутському краю, але вважаю, що Збігнєв Цибульський великою мірою належить і Україні — тут він виріс, тут набрався сил і мужності для подальшого творчого життя. Україна століттями щедро дарувала свої таланти різним народам і культурам. Час збирати і навертати до отчих порогів усіх, у кого простелилися дороги у світ з України.

Поки що невідомо, чи перетиналися творчі шляхи двох велетнів національних культур Польщі й України Збігнєва Цибульського та Івана Миколайчука, але здається мені, що народилися обидва вони на галицькому і буковинському берегах бурхливого Черемошу аж ніяк не випадково. Кіномистецтво об’єднало їх у служінні своїм народам, а українська земля щедро дала їм силу духу і творче натхнення, й обидва стали виразниками своїх поколінь.

До Євро-2012 та до 85-ї річниці (3 грудня 2012 р.) з дня народження Збігнєва Цибульського ще є час. Думається, було б правильно, аби не лише сільська громада села Княже, а й районна та обласна влада ухвалили відповідні рішення щодо увічнення пам’яті національного героя Польщі і свого великого земляка. Необхідно для початку хоча б внести ім’я Збігнєва Цибульського в туристичні довідники, карти і маршрути Прикарпаття, встановити в Княжому пам’ятну дошку митцю, створити музейну кімнату в школі чи в сільській раді, реставрувати родинний костел в Залуччі.

Постаттю Цибульського мали б зацікавитись і прикарпатські історики та разом з польськими колегами створити правдиву біографію знаного актора і режисера. Значний вклад у зміцнення культурних зв’язків наших народів, а також гідним справи нашого земляка міг би стати і відповідний українсько-польський фестиваль пам’яті великого митця. Це реально збагатило б культури українського і польського народів.

 

Севастополь.