Попри затишшя на владному олімпі, у країні тривають акції протесту. На зміну афганцям прийшли чорнобильці — ліквідатори найбільшої техногенної катастрофи світу двадцятого століття та потерпілі від неї. У кількох регіонах на Сході й Заході вони пікетують приміщення органів влади та Пенсійного фонду. Особливого розголосу набрала смерть інваліда другої групи Геннадія Конопльова в Донецьку під час знесення наметового містечка протестувальників.
Поки що аналітики ламають голову: хто організатор цих акцій? Недолуга соціальна політика уряду чи політичні сили, зокрема, опозиція?
Урядовці вустами Прем’єр-міністра Миколи Азарова звинуватили чорнобильців у тому, що вони, мовляв, незаконно з допомогою суддів прагнуть добитися нереальних соціальних виплат, які можуть зруйнувати не тільки бюджет Пенсійного фонду, а й фінансову систему держави. Натомість протестувальники озвучують цифри, які на кілька порядків нижчі, аніж названі прем’єром, і стверджують, що виплати постійно урізаються.
Водночас дехто з аналітиків стверджує, що в такий спосіб опозиція прагне осідлати протестні настрої і відтак добитися дискредитації влади. З другого боку, на нашу думку, опозиціонери використовують невдолення суспільства в боротьбі за електорат на майбутніх парламентських перегонах. Відтак вони пробують поряд із соціальними вимогами висунути й політичні, хоч і дистанціюються від акцій тих, хто висловлює невдоволення щодо соціальної політики Кабінету Міністрів.
Це пояснюється тим, що, по-перше, поки протестувальники висловлюють обурення не тільки діями влади, а й поведінкою опозиціонерів, по-друге, хоч би хто сьогодні очолив уряд — представник правлячої коаліції чи опозиції, їм і надалі доведеться втілювати в життя непопулярні рішення, оскільки у світі продовжується фінансове цунамі. І поки що просвітку у світовій економічній системі не спостерігається.
Водночас не можна виключати й того, що у владній верхівці тривають свої ігрища, що, до речі, визнає і один із керівників фракції Партії регіонів у парламенті Михайло Чечетов.
Як вважають деякі політологи, мета різних груп впливу — посада керівника уряду, аби мати можливість впливати на те, куди потечуть фінансові потоки. Саме тому й використовується невдоволення різних соціальних груп своїм нинішнім становищем. Дехто навіть оприлюднює прізвище ймовірного організатора акцій протесту. Хоча, з другого боку, не треба скидати з рахунку й імовірність того, що конкуренти з інших груп впливу прагнуть у такий спосіб нейтралізувати свого конкурента й перекласти на нього вину за падіння рейтингу правлячої партії.
Напрошується висновок: як в опозиційному таборі, так і на верхівці правлячого олімпу ведуться свої ігрища з єдиною метою — отримати перевагу на старті парламентських перегонів і в підсумку випередити своїх конкурентів.
Яскравий приклад — публічна дискусія між лідером партії «Фронт змін» Арсенієм Яценюком і головою політради партії «Наша Україна» Валентином Наливайченком. Перший після засідання так званого комітету опору диктатурі заявив, що, мовляв, якщо опозиціонери в КОДі погодять список кандидатів на мажоритарних округах, то поява будь-якого іншого представника опозиційного табору буде розцінюватися як загравання із владою, щоб не допустити обрання у парламент опозиціонерів. Після чого Валентин Наливайченко і вступив у дискусію, заявивши: сталінський принцип — хто не з нами, той проти нас — не може використовуватися у демократичному середовищі.
Отож, як уже писав «Голос України», кожна політична сила має на меті не те, що вона декларує, і ризикує отримати відповідну оцінку виборців за свою позицію, яка не завжди віддзеркалює суспільні настрої.