...У сім’ї було семеро дітей. Один хлопчик помер до голоду. Навесні 33-го померло троє: двоє хлопчиків і наймолодша сестричка. Старшому було вісім, середульшому — трохи менше, сестричці — півтора року.
Вона тільки-но навчилася повзати і постійно просила тоненьким голосочком: «Мамо, ї...» — їсти. Якось навесні 33-го мама варила баланду з бурячиння. Одна з дітлахів, Настя, дала сестричці, яка жалібно пищала, листочок. Та взяла його до ротика і померла прямо на руках у Насті.
Спухлий від голоду Володя лежав на веретчині біля призьби. Мати, йдучи на колгоспне поле, суворо заборонила дітям давати йому що-небудь. А Володя ледве чутно промовляв: «Ванюшко, дай щось...» Десятилітній Ваня не витримав, не послухав матері й простягнув йому зірваний яблуневий пуп’янок. Усе життя він згадував, як на куточках Володиного рота виступила біло-зелена шума... Володі не стало того ж дня.
Дітей не мали в чому ховати. Їх загортали у веретки і несли на цвинтар. Там люди, що ще мали сяку-таку силу, копали яму. Тільця опускали туди і так ховали.
Діти вмирали на очах у матері, а вона нічого не могла вдіяти. Із сімох вижило троє. Найстарша, 12-річна Федора, служила в директора школи, потім пасла худобу і так порятувалася. Десятирічний Іванко, трохи дужчий фізично, брав за ручку 5-річну Настю і ходив із нею по хатах. Хтось давав бурячок, хтось — ковтнути баланди, а щось і крали. Вижили.
Тьоті Федори нема вже більше 20 років. Дідусь Іван помер 1994-го. А тьотя Настя, улюблениця всього роду, відійшла 2008-го.
У цьому ж селі на Вінниччині трапився страшний випадок, про який розповідали дідусь Іван і тьотя Настя.
Сусіди помітили, що довго не видно ані матері, ані дочок і молодшого сина. Покликали міліцію, зайшли до хати і побачили спухлих матір із доньками, що лежали на долівці. Кинулися шукати хлопчика, відкрили казан — а там м’ясо варене... І в діжці — рештки дитини. Жінку й дочок повантажили на підводи й відвезли кудись. Так ніхто ніколи й не дізнався, що було з ними далі. Хата і подвір’я стали пусткою. Люди обминали це місце багато років. Хата розлізлася, поросла бур’янами, тільки дикі пси скавучали там...
