Саме під такою назвою Дмитро Павличко (на знімку) завершив добірку нових віршів. Знаний політик, класик сучасної української літератури Дмитро Васильович нещодавно відзначив 85-ліття. Час, коли мудрість поєднується із палким серцем патріота, приніс вітчизняній поезії справді визначний віршований зріз сучасної історії держави. Можна бути певним, що цей доробок буде хрестоматійно затребуваний.
Вітаємо Дмитра Васильовича з ювілеєм і пропонуємо читачам кілька його творів.
Кінь
Мій кінь стоїть у Києві на площі,
Там, де небесна сотня полягла.
Він чує дзвони з Гощі й Пирогощі,
Зі Львова, з Космачa й мого села.
Тремтить людськa душа в його статурі,
А біля нього батько мій сидить,
Відклавши шаблю, грає на бандурі,
І тужно дивиться в сумну блакить.
Все чує гордий кінь, але не плаче,
Він дивиться, немов Господь, згори.
Я чую — він говорить: «Встань, козаче,
Зайди між синьо-жовті прапори
І глянь, як сяє сонце наше рідне,
Відбите в дзеркалі твого сідла,
І шаблю підніми, й на Поле Східне
Полетимо, як месницька стріла!»
Мій кінь прекрасний, танцюристі ноги,
Чоло високе, очі повні мрій.
Він пам’ятає всі свої дороги,
Під Конотопом — переможний бій.
Мій кінь — то дух, то вчитель мого тата,
Повстанець він, сурмач, а не втікач,
На танки він летів, немов граната, —
Дивись, на нього, друже, — і не плач!
25.07.2014.
Вони
Вони — брати. Дві голови зміїні
На їхньому державному гербі;
Одна сміється, друга Україні
Рве прапори злотисто-голубі.
Вони — брати. Знімають з нас вериги
Сусідів наших, а свої дають,
Тяжкі кайдани, ніби вічні криги,
Що біля полюса не розтають.
Вони — брати. Беруть в обійми зразу,
І затискають люто, як чужі.
Цілуючи, передають заразу
Ненависті до людської душі.
Вони — брати. Їх мрія — менших бити,
Привчати до скигління та плачу,
Нікого більше, тільки їх любити,
Сприймати людство, ніби саранчу.
Вони — брати. Тисячолітні дзвони,
Украдені із київських церков,
Гудуть їм досі... Нині ж їх колони
Ідуть по нашу животворну кров.
Вони — брати. Б’ють «Градами» спрожогу,
Своїх стинають і стинають нас,
А втім гуманітарну допомогу
Везуть на вкритий трупами Донбас.
Вони — брати і вороги. Це страшно,
Бо Каїн любить мертвого братка.
Віки нам треба битись невиснажно,
Коли незрадні подих і рука.
Вони — брати і вороги. Одначе
Спасибі їм за те, що ми живі,
Що Україна не клячить, не плаче
І чує в сoбі сили фронтові.
І пізнає з ворожого огрому
І фaтум свій, і значення своє —
Стояти на сторожі свого дому
І людськості, що все пережиє.
23.08.2014.
Примирення
Земля в Донецьку — кров і рани,
В Луганську — рани і руда,
А в Києві димлять вулкани
Майдану згаслого. Біда!
Примирення з’явилось хитре,
Здурив хтось наші прапори.
Європа схлипне й сльози витре,
А ти, народе мій, помри;
Помри, як воїн, що повірив
Полковникові КГБ,
І вийшов голіруч на звірів,
Щоб дерли на шматки тебе.
Спинись! Поглянь — Європа біла,
Як прoскура, але в душі
З дияволом вона схотіла
Змиритись на своїй межі.
А та межа — то наша шкіра.
Народе мій, відкрий вогонь,
Поклич казаха та башкира,
І дай братам найкращу бронь!
Забудь обіцянки Берліна,
Примирення — то кров і смерть,
А битва — то снага нетлінна,
Твоєї волі вічна твердь.
Народе мій, брехня кривава,
Тебе обсотує, як змій, —
Та не впаде твоя держава
Й ти не впадеш на прапор свій.
Твоя мета — то перемога
І твого духу вишній лет,
І зламаний на вістрі Бога
Імперії крутий хребет!
08.09.2014, Київ.
Пора перемагати!
Скажіть мені, брати, незламні патріоти,
Чому сьогодні ви не в партії одній?
Чому, немов кроти, у власні нори й гроти
Ви зачиняєтесь, як треба йти на бій?
Скажіть мені, чому ви стоїте не разом
Під прапором своїм, що облетів світи,
Чому брехливе скло не ріжете алмазом
Своєї єдності і віри, й чистоти?
Коли ж, як не тепер, зібратись нам докупи,
Поцілувати степ, де вся земля в крові,
Покинути свої партійні шкаралупи
І стати при одній-єдиній булаві?!
Незгасно дивиться з донецької пожежі
На Україну смерть —
московська люта бронь.
Виходьмо їй навстріч як рідні збройні стежі,
Як нашого життя безсмертного вогонь!
Нас кличе в бій УПА й Тараса вічна зброя,
Донеччини зола, луганська чорна згар,
На нас чекає Крим, від Ялти до Джанкоя,
Укритий стогоном скатованих татар.
Звитяги дух живий, він ходить поміж нами,
Чужі кричать йому, що влади в нас нема;
Самі ж до влади пруть,
пролазять тарганами...
Спиніть же їх, брати — це йде стара чума!
Єднатися пора, пора перемагати,
Тлумити Путіна в нещадній боротьбі,
Та і в собі палить всі межі та загати
Вождівства клятого — в собі, в собі, в собі!
19.10.2014, Конча-Озерна.
Фото з архіву «Голосу України».
