Мова – не просто найважливіший засіб спілкування людей, а головна ознака  і символ нації та народу. За мовою ми визначаємо хто та чи інша людина. Той, хто  розмовляє французькою – француз, німецькою – німець, російською – росіянин. Століттями, перебуваючи в окупації імперій, українська мова притлумлювалася, заборонялася, знищувалася. В російській, а потім радянській імперіях їй причепили ярлик «селянської», «селюківської», «колгоспної”. На тих, хто розмовляв солов’їною дивилися звисока, зневажливо, примушуючи покоління за поколінням цуратися рідного слова. Всупереч лінгвоциту, українська мова вижила, адже це одна з найдавніших і найкрасивіших мов світу. 

Михайло Красуський, відомий польський і російський лінгвіст у своєму творі «Древність української мови», виданому у 1880 р. в Одесі, писав: «Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов’янських, не виключаючи т.зв. старослов’янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських».

Наша рідна мова зберегла пам'ять народу найглибших хронологічних рівнів. За дослідженнями О.Потебні, В.Гнатюка, Ф.Колесси українські обрядові пісні сонцепоклонницького походження. Фольклорист В.Давидюк стверджує, що деякі українські народні казки донесли до нас відгомін мезоліту-неоліту, а це 12-7 тисяч років до н.е.    
Перші слова з української мови були записані в 448 р. н.е. Тоді візантійський історик Пріск Панікійський перебував на території сучасної України в таборі володаря Аттіли, який згодом розгромив Римську імперію, і записав слова «мед» і «страва».

Турецький мандрівник Ельвія Челебі, який побував в Україні у 1657 р., написав, що українці – це стародавній народ,а їхня мова всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська. Історик Яків Маркович у видрукуваній у 1798 р. праці «Записки про Малоросію, її жителів та виробництва» писав: «У сьогочасній  українській мові видно відтінки щасливого клімату, і ніжної властивості душі творців її. Можна назвати її мовою кохання». 
Українська мова в 1934 році на конкурсі краси мов у Парижі була визнана, як найкраща, наймилозвучніша й найбагатша мова світу, і зайняла друге місце після італійської. 

 Відомий історик церкви  митрополит Іларіон  (Іван Огієнко) написав 12 заповідей про мову. Серед них такі: «На кожному кроці й кожної хвилини охороняй честь своєї рідної мови, як свою власну і навіть більше – як честь своєї нації», «Мовне винародовлення завжди провадить до морального каліцтва, а воно - найродючіший грунт для різних злочинів».

Мова нашого народу - багата й різноманітна про що свідчить її лексичне рівнобарв’я.  Наприклад, візьмемо звичайнісіньке слово «дощ». А знаєте скільки воно має синонімів? Більше 50! У словниках Олексія Вусика, Бориса Грінченка читаємо: дощовиця, дощисько, дощище, дощопад, залива, злива, імжа, капіж, капусняк (дрібний дощ), леля,  лептавиця (дощ із снігом), ливень, мжичка, моква, мерява (холодний дощ), моровиця, накрапайчик, облівень (ожеледь), плюта, поледиця (дощ з крупою), проливень, руда (дощ крізь сонце), сльота, улива, хвища (сильний дощ із вітром), хлюща, чичмаря, щедринець тощо. А як красиво можна розповісти про дощ (бучний, громовий, затяжний, заливний, курячий, мачкатий, свинячий, сліпий, золотий,  зоряний, щедрий, довгостеблий, світовий, затишний, дзвінкий,  балакучий і т.д.) що ллє, як з цеберки, сіється, мов крізь сито, іде, аж пищить.   

Знищуючи українське слово, російська  імперія творила міфи мову. Міф перший – «кияни завжди були російськомовними». За результатами одноденного перепису (1874р.) українську мову вважали рідною – 38553 осіб (30.26%), а російську – 9736 (9.91%). Міф другий – «Росія там, де російська мова». Семитомне видання «Праць Південно-західного відділу Російського географічного товариства» містить фольклорні україномовні тексти, фіксовані не лише в адміністративних межах сучасної України, експедицією було охоплено дев’ять регіонів Седлецької та Люблінської губерній, Холмщина, Гродненщина, Мінщина, Архангельська, Вологодська, В’ятська губернії, шість повітів Костромської губернії, Вітегорський, Каргопільський і Пудозький повіти Олонецької губернії, а також Чердинський повіт Пермської губернії. І скрізь було чути українське слово!

У 1918-1920 роках українська мова була офіційною мовою Кубанської Народної Республіки.

Цікаві факти про українську мову збирали  професор кафедри фольклористики  Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Олена Івановська,  письменник Вадим Пепа, перекладач і лексикограф Олекса Синиченко.

Світлана ЧОРНА.