Християнське свято Богоявлення Господнього має свої традиції в кожному регіоні. Є свої особливості й у високогірному Косівському районі. Цікаво, що тут цьогоріч можуть щедро поділитися не лише святковими гостинцями, а навіть снігом! Адже зберігся цей неодмінний атрибут зими хіба що в Карпатах.

Святили воду, горіла губка, священник щедро «частував» парафіян.

На свято Хрещення Христового принести в дім свячену воду – то особливий стан. А село Прокурава може похвалитися ще й дивовижею. Бо саме тут відвіку існує традиція запалювати губку від трисвічника та нести чимдух із церкви додому.

Ольга Гарасим’юк – про цікаві звичаї Прокурави.

«Бути з нею в кожному куточку хати, пройтись навколо будинку, обійти весь город, «обкурити» все від злої сили, а потім губку поставити в піч, аби собі спокійно догоріла», – розповідає про цю традицію мешканка Прокурави Ольга Гарасим’юк, депутат районної ради, волонтерка, радник із гуманітарних питань Косівської РДА. – Губка – такий хворобливий наріст на дереві, здебільшого буковому. Приносять її з лісу, кладуть у тепле місце, аби висохла, щоб швидко запалити й аби добре тліла».

Отож, і нині було все так, як і в прадавні часи. Гонорові ґазди й ґаздині з чепурними збанками для води. Штрамувались молодички, дівчата, жіночки, в'язали хустки, як кому пасує, виймали шуби, бо біля річки, де відбулося водосвяття, – холодніше, аби не впустити холод до тіла.

«Молилися за мир, за рід, за добро. Аби – на рік у здоров'ї та мирі діждати, бо рік великий. Святили воду, горіла губка, дзвінок сповіщав про наближення священника, котрий щедро частував свяченою водою.. Пити воду із дзвінка – то бути голосному весь рік. Чоловіки жартували, що не допускають своїх жіночок до дзвінка, бо й так чують їх голосочок добре. Поверталися до своїх хат із Божим благословенням, водою, з губкою, зі щирими бажаннями миру, добра й тепла душевного народу українському і рідній Україні», – додає Ольга Гарасим’юк.

Людмила СТРАЖНИК, "Голос України".

Івано-Франківська область.

Фото надані Ольгою Гарасим’юк.