Олександр Грицюк народився 28 січня1976 року. З перших днів повномасштабного вторгнення росії він пішов захищати Україну. 11 квітня 2022 року поблизу населеного пункту Новобахмутівка Донецької області водій-механік одного з військових підрозділів ЗСУ потрапив у полон до ворога та був вивезений до катівні на територію росії – у СІЗО № 2 міста Вязьма Смоленської області. Помер поневолений, але нескорений, воїн-захисник 16 листопада 2023 року. Стражденне тіло повернули нелюди по обміну 26 грудня 2023 року.

У Ківерці Герой повернувся «на щиті» 22 лютого 2024 року (на фото). Траурний кортеж прослідував містом до рідної хати. Прощатися з воїном прийшли рідні, друзі, знайомі, сусіди, керівництво міста.

Поховали Олександра Костянтиновича Грицюка з військовими почестями на  Алеї Слави міського кладовища.

Вічна пам’ять і слава загиблому Герою!

Ось що розповіла про свого покійного чоловіка Олександра Грицюка його  дружина Ольга: «Мій чоловік був справжнім патріотом. Він пішов захищати Україну з перших днів повномасштабної війни. Потрапив у полон 11 квітня 2022 року біля населеного пункту Новобахмутівка Донецької області під час виконання бойового завдання.

На наші постійні звертання знайти його, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, а також Міжнародний Червоний Хрест у Женеві повідомили, що військовослужбовця Олександра Костянтиновича Грицюка було включено в Реєстр оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора. Зі слів звільнених полонених, які перебували в одній камері з моїм чоловіком у СІЗО № 2 міста Вязьма Смоленської області росії, їх дуже катували: морили голодом, били.

Щодня ми чекали на обмін і його повернення додому. Але, на жаль, мій чоловік був закатований і помер в полоні 16 листопада 2023 року. Його закатоване тіло повернули по обміну тілами 26 грудня 2023 року. Нам повідомили про смерть Грицюка О.К. 24 січня 2024року.

При упізнанні тіла була вражена – із чоловіка у 120 кілограмів залишилося 47 кг. Це знущання над людьми – катування голодом. І це в ХХІ столітті…».

Микола ЯКИМЕНКО.

Фото з відкритих джерел.