На знімках: археологи на похованні в курганах поблизу Златопілля.

Купи свіжовиритої землі, гурт чоловіків поблизу працюючої техніки протягом минулого тижня привертали увагу тих, хто проїжджав тут трасою державного значення.

Керівник експедиції – співробітник Науково-дослідного центру охоронної археологічної служби Інституту археології НАНУ, кандидат історичних наук Микола Тупчієнко. Учасники – археолог-реставратор Станіслав Федоров, почесний краєзнавець України Костянтин Шляховий, історик і психолог Родіон Зантарія, кандидат історичних наук Валерій Саєнко та археолог Микита Іванов.

Курган, що потрапив у зону уваги фахівців, за попередніми висновками, належить до кінця ІІІ – початку ІІ тисячоліття до нашої ери. Це – епоха бронзи.

Скелет, знайдений разом із горщиком, належить до катакомбної культури (на вміст горщика ще чекають наукові дослідження). Ще один знайдений скелет – до зрубної культури. Перерва між ними – цілі століття. Скелет, який виявили минулого понеділка (на знімку), – до ямної культури. Цей був уже п’ятий за п’ять днів розкопок. Над кожним фанатики своєї справи чарували зі шпателем і пензликом, незважаючи на вітер, що піднімав законсервований на глибині кількох метрів пил багатьох тисяч років!

«Цей скелет буде цікавий антропологам. Для них важливо все: стать, зріст, за характеристикою зубів, наприклад, можуть зробити висновок, яку їжу вживала людина, – повідомив Микола Тупчієнко. – А він дуже добре зберігся. Скелет, швидше за все, передамо до обласного Краєзнавчого музею, адже практика показує, що в музеях районного масштабу для збереження таких пам’яток умов немає».

Ці кургани з’являлися в епоху бронзи та на початку епохи, коли люди вже почали виготовляти залізо. Згодом кургани використовували різні народи, які приходили на цю територію. І тільки за інтенсивного землеробства за радянських часів почали зникати.

Тим часом археологія в Україні не розвивається належним чином. Наукові експедиції фінансуються слабо. Тож є потреба в охоронній археології, яка б завадила землекористувачам, археологам-любителям руйнувати кургани та інші історичні пам’ятки.

Зінаїда ПИРЛЯ.

Фото Віталія ЧЕРВОНЯКА.

Кіровоградська область.

15 серпня – День археолога

З Вікіпедії.

Ямна культура, культура охрових могил (ямна етнокультурна спільність) –археологічна культура кінця мідної доби (енеоліту) та ранньої бронзової доби (3600—2300 рр. до н. е.), поширена в Східній Європі від Уралу до середнього Дунаю; в Україні в степових і лісостепових зонах, у сточищі Дніпра, на Приазов’ї і в Криму (Сторожова могила, середній і верхній шари Михайлівського поселення, Скелі Каменоломні тощо). Основна ознака ямної культури – поховальні пам’ятки, поховання у положенні ембріона (з підігнутими до обличчя колінами) під курганами.

Назва походить від поховань у ямах під курганними насипами, в яких були поховані члени одного роду. Померлих ховали в скорченому положенні на спині або на боці й посипали червоною вохрою; поруч померлих клали посуд з їжею (переважно горщики яйцевидної форми), кам’яне (рідше мідне) знаряддя і зброю.

Серед фахівців поширена думка, що ямна культура – похідна від середньостогівської і є пращуром частини індоєвропейських або індоіранських народів.

Племена ямної культури мали високу, як на той час, суспільну організацію патріархального типу. Деякі дослідники вважають, що кургани степової смуги України слід розглядати як складні архітектурні споруди. На вершинах деяких з них споруджували святилища, що свідчить про ускладнення ідеологічних уявлень у степових скотарських племен.