К 125-й годовщине со дня рождения Евгения Коновальца

О Евгении Коновальце немало написано в научной литературе, его деятельность обстоятельно изучена исследователями. Но для широкой массы украинцев та роль, которую он играл в нашем национально-освободительном движении ХХ века, до сих пор остается малоизвестной, а имя Коновальца ассоциируется с навязанными штампами и историческими мифами.

Он родился 14 июня 1891 г. в селе Зашков Львовского уезда (тогда — Австро-Венгрия), в семье директора народной школы Михаила Коновальца и учительницы Марии Сороки из польского рода Венгриновских. Дед и прадед Евгения были в Зашкове греко-католическими священниками.
В 1909 г., после окончания академической гимназии во Львове, юноша поступил на юридический факультет Львовского университета, где стал одним из самых активных членов украинского студенческого сообщества. В начале Первой мировой войны мобилизован в австро-венгерское войско. В 1915 году, во время боев на Маковке, попал в русский плен. Освободился летом 1917 г., переехал в Киев и погрузился в водоворот украинской национальной революции. Создал Галицко-Буковинский курень Сечевых Стрельцов. В январе 1918 г. стал его командующим, со временем получил звание полковника. А сам курень реорганизован в 1-й полк Сечевых Стрельцов, который имел статус гвардейского в армии УНР.
После ликвидации Центральной Рады в апреле 1918 г. и захвата власти гетманом Скоропадским полк реформирован в Отдельный отряд Сечевых Стрельцов — самостоятельную воинскую часть, которая со временем сыграет ключевую роль в свержении Гетманата и установлении власти Директории во главе с Симоном Петлюрой.
В ноябре 1919 г., когда правительство УНР под натиском красных войск покинуло Украину, Коновалец выехал в Чехословакию. Здесь, при его участии, в августе 1920 г. создана Украинская военная организация (УВО). В июле 1921 г. Е. Коновалец вернулся во Львов и возглавил Начальную Команду УВО, однако в декабре 1922 г. вынужден опять эмигрировать.
В это время целью Е. Коновальца становится объединение распорошеных сил украинских националистов. Первый шаг сделан в июле 1927 г. с созданием Союза организаций украинских националистов (СОУН). В ноябре 1927 г. в Берлине состоялась первая конференция членов УВО и СОУН, на которой решено создать Единую Организацию Украинских националистов и избран Провод украинских националистов во главе с Е. Коновальцем. Объединение завершено в январе-феврале 1929 г. в Вене, на Конгрессе украинских националистов. Целью ОУН определено «...відновлення, впорядкування, оборону та поширення Незалежної Соборної Української Національної Держави...» Руководящая роль возложена на Провод украинских националистов (ПУН), его Главой избран Коновалец. Он, как успешный политик, сумел объединить представителей разных организаций и даже разных поколений.
В деятельности организации были выделены два основных направления: эмиграционно-политический и краево-боевой. В составе провода создавались референтуры для ведения практической работы: идеологической, социально-экономической, военной, политической, культурно-образовательной, организационной. Конгресс заложил основы организационно-территориального деления: на украинских землях — края и округа, на эмиграции активно проходил процесс создания отделов. В отчете ПУН за период с 15 апреля по 1 октября 1929 г. указано: «...Разом ОУН розпоряджає 15 сформованими відділами в ріжних країнах, веде працю по сформуванню 10 нових відділів». Речь шла об отделах в Чехословакии, Германии, Болгарии, Югославии, Турции, Франции, Бельгии, Люксембурге, Египте и Вольном городе Данциг, который находился под управлением Лиги Наций.
Не все украинские центры на эмиграции одобрили появление ОУН. Ее скептически воспринимали правительства в изгнании — УНР Андрея Ливицкого, ЗУНР Евгения Петрушевича и Гетманат Павла Скоропадского. Их печатные органы критиковали деятельность Коновальца, иногда побуждая его к гневным ответам. На публикацию политического деятеля УНР Валентина Садовского в газете «Тризуб» Е. Коновалец ответил таким письмом: «Високоповажний пане! В «Тризубі» з 26 серпня ц. р. найшов я замітку про «Лідера з барвистою біографією і його групу» як теж про це, що до українських націоналістів «примкнув полк. Коновалець, людина з різноманітною біографією». Ініціали під тими замітками надто проглядні, аби не додуматися, що ви саме були їх автором.
З уваги на це звертаюся до Вас з проханням: приватно, або публічно вияснити мені, що має означати того рода загадочна характеристика, чи то моєї особи, чи може моєї діяльності. Коли в моїй дотеперішній праці виступав я проти певних концепцій, то старався відділювати концепцію від осіб, які в данім випадку її репрезентують. Задля цього я все здержувався від поборювання осіб, а зокрема в спосіб, як це Ви робите. Особисто стою я на становищі, що, коли вже переводиться критику діяльності поодиноких осіб, то в згаданій критиці треба все договорювати до кінця, а не обмежуватися до загадочних фраз, які на ділі нічого не говорять, а тільки посторонній і не інформованій публіці дають змогу до ріжних комбінацій. Таким шляхом далеко ми не зайдемо. Очікую Вашої відповіді. 14 вересня 1928 р., м. Берлін».
Печатный орган правительства ЗУНР «Український Прапор» 15 апреля 1929 г. сообщал о создании ОУН такое: «Провід Українських Націоналістів, себто жмінка молодих, шукаючих життєвого примінення людей, переважно петлюрівців, що під проводом отамана Коновальця на Конгресі у Відні і собі склеїла щось у формі диктатури, і стоячи зрештою ідейно недалеко від уенерівців варшавського толку, утворила свою філію за кордоном під кличем «чистого націоналізму». Конечно, недоразумения, а иногда и вражда между деятелями украинского национально-освободительного движения на эмиграции значительно ослабляли эффективность борьбы.
Активизация ОУН привлекла внимание Москвы, которая справедливо усматривала в Е. Коновальце нового украинского лидера. План ликвидации Коновальца, согласованный Сталиным, реализован 23 мая 1938 г. в Роттердаме (Нидерланды). В этот день во время встречи с Павлом Грищенко (псевдонимы Приймак, Павлусь, Вельмут, Норберт и Валюх), который оказался большевистским агентом Павлом Судоплатовым, последний передал Е. Коновальцу, якобы от побратимов, коробку конфет с украинским орнаментом, в которую была вмонтирована бомба. Мощный взрыв, произошедший на улице Колсингель у кинотеатра «Люмьер», оборвал жизнь руководителя ОУН. Он похоронен на кладбище «Кросвейк». Его убийца так и не был назван во время официального расследования.
Гибель Е. Коновальца нанесла ощутимый удар по национально-освободительному движению и по ОУН в частности. Вскоре, во время ІІ Большого Конгресса ОУН в августе 1939 г., в Организации наметились существенные противоречия, которые привели к расколу в стане борцов за украинскую государственность.
Далее представлены выписки из документов, которые хранятся в Центральном государственном архиве общественных объединений Украины и освещают начальный период существования ОУН, меры Е. Коновальца по развитию Организации (авторская стилистика, орфография и пунктуация сохранены).

Ирина ЖУРЖА, ведущий научный сотрудник Центрального государственного архива общественных объединений Украины, кандидат исторических наук.

Витяг із звернення Голови Проводу ОУН полковника Є. Коновальця до провідників країв та теренів, секретарів округ та держав, управ відділів ОУН. Не пізніше 22 січня 1930 р.
Націоналісти! Провід Українських націоналістів установляє день 22 січня «світом української соборності», повинним для Організації Українських Націоналістів.
Пам’ятний день 22 січня 1919 р. входить в національну свідомість українських націоналістів не лиш як спомин світлої хвилі минулого та поклін дорогій цінності традиції, — 22 січня — це верховне гасло цілої програми українського націоналізму.
За нами історичний акт злуки двох українських держав в єдину державну організацію. За нами політична боротьба провідників національного визволення, що розбіжними своїми плянами перші перехрестили акт злуки. Ідея всеукраїнського єднання не перемогла політики сепаратихмів та духа територіального патріотизму в широких колах обох частин українського громадянства. За нами розгром обох українських армій, які, не маючи в основі своєї діяльности єдності політичного проводу, — не могли втриматися перед переважаючою навалою ворогів і, хоч побіджені на полях бою, увійшли в історію повними моральними побідниками, полишаючи для нащадків велику традицію збройного соборного чину.
Націоналісти! День 22 січня 1930 р. буде першим святом, яке відсвяткує врочисто ціла Організація Українських Націоналістів на місцях та своєю організованістю дасть українському громадянству доказ, що вона не тільки кидає гасла, але працює спільними зусиллями для повного і достойного їх виконання [...].
Витяг із обіжника Голови Проводу українських націоналістів Є. Коновальця (ч. 1). Женева, 30 квітня 1930 р.
До Вельмишановних пп. референтів, членів Проводу Українських Націоналістів!
1. Подається до відома, що розташування поодиноких членів ПРУН вже закінчено, а саме:
а) Місцем осідку Голови ПРУН і його канцелярії, являється тимчасово Женева. Керовником канцелярії Голови ПРУН назначується тимчасово п. Бойкова.
В Женеві находиться теж Центральне Пресове Бюро ОУН, якого керівником назначається п. Богуша.
б) Прага залишається осідком секретаря, референта преси й пропаганди, економічного референта, референта зв’язку і головного контрольного ПРУН.
в) Париж являється осідком організаційного референта та військового референта ПРУН.
г) І врешті Брюсель осідком політичного референта ПРУН [...].
Витяг із обіжника Голови Проводу українських націоналістів Є. Коновальця (ч. 3). Женева, 22 травня 1930 р.
З дотеперішнього досвіду призбираного з півторарічної майже діяльності ПРУН і взагалі ОУН, стає для мене ясним:
1. що Провід ОУН не в силі в даному моменті скласти якогось суцільного, на довший час важного систему діяльності, який обов’язував би все членство ОУН і згори вже начеркував кожному з них, як мають вони реагувати на питання, яких кожного дня ставить перед них само життя. Інакше кажучи теперішній ПРУН не є на мою думку в силі — дати вже сьогодні закінчену до подробиць націоналістичну ідеологію, програму для організованого українського націоналізму.
2. що не зважаючи на те, що ОУН в сьогоднішній українській дійсності є мабуть потенційно найбільше сильною організацією, вона не виявляє на ділі такої активності, якої можна було б від неї надіятися [...]. Інакше кажучи, в діяльності ОУН можна часто густо побачити значну диспропорцію між словом та чином.
На мою думку причин цього останнього явища шукати треба в тій обставині, що ОУН має досить велике число членства, не має одначе провідників. Само членство ОУН виявляє вправді надзвичайно багато доброї волі, але не підготовлене як слід, не знає точно, що йому робити і як зібратися до виконання поставлених завдань. Треба ствердити, що членство в ОУН є зараз дуже слабко зв’язане з ОУН і що ділом якраз провідників в поодиноких центрах, повинно бути зв’язати його тісніше з організацією, взагалі поставити кожного члена на його місце і в цей спосіб активізувати членство ОУН [...].

 

Полковник Евгений Коновалець. 1930-е гг.