Укр | Рус
Рада Європи очікує на прозоре розслідування нападу на ромів у Львові У Бразилії анаконда перекрила собою майже всю автотрасу У Рівному рятувальники ліквідували загорання у вантажному потязі У Кишиневі знову протестують проти анульованих результатів виборів мера Туреччина завершила голосування на дострокових виборах президента і парламенту Не завжди широко відомі, однак незмінно вражаючі музейні перлини України здатні подивувати й найвибагливішого туриста -- Десять історій про неймовірні музейні артефакти. Частина 2 На Київщині зіткнулися мікроавтобуси: загинув 17-річний юнак Австрійські ЗМІ називають дату зустрічі Трампа і Путіна Рух поїздів під Ла-Маншем призупиняли через знеструмлення Експерт: Єдиний спосіб побороти АЧС — не допустити її поширення Замах на президента Зімбабве: постраждали 49 осіб, Мнангагва — неушкоджений Трамп заявив, що <<фейкові новини>> США викривили його зустріч з Кім Чен Ином Пожежа в будинку депутата ББП: Співаковський розповів про погрози Втеча з-під варти: столичні силовики затримали конвоїра-спільника <<Суд>> у Криму розгляне клопотання про дострокове звільнення Балуха
Загрузка...
Голосование
Легко ли находить информацию на сайте, которая вам необходима?

Голосовать

Вас устраивает легкость и простота навигации сайта?

Голосовать

Нравится вам "бродить" по сайту?

Голосовать

Вам интересно возвращаться на сайт?

Голосовать

Сколько раз в день вы возвращаетесь на сайт?

Голосовать

Что вам наиболее не нравится на сайте?

Голосовать

Есть ли у вас потребность обсуждения на сайте статей или проблем, которые затронуты в материалах?

Голосовать

Выберите тематику материалов, которая вам наиболее нравится на сайте

Голосовать

Откуда узнали про наш сайт?

Голосовать

Чего ожидаете от пенсионных новшеств во втором полугодии 2018 г.?

Голосовать
На главную
10.01.2018

«У мене зараз великі неприємності... Але все це — між нами»

Лина КУЩ

Так сложилось, что имя Василия Стуса тесно связано с историей моей семьи. Правда, о том, что мой отец Владимир Павлович дружил с поэтом, а моя мама Валентина Николаевна училась на одном историко-филологическом факультете Сталинского пединститута, узнала не сразу. О близком знакомстве с диссидентом мне, школьнице, особо не рассказывали. Запомнилась книжка поэзий Рильке 1930 года издания, которую отец бережно хранил как подарок Стуса...

И только после посмертной реабилитации поэта, люди, знавшие его в Донецке, могли свободно делиться воспоминаниями. Хотя его до настоящего признания  было еще далеко.
В институте Стус был очень коммуникабельным, но умел постоять за себя, за дело, которому служил, вспоминают его однокурсники. Часто знакомил с новыми прочитанными книжками. В областной библиотеке имени Крупской был кабинет, где выдавались на руки запрещенные советской властью издания. Вынести их за пределы библиотеки было невозможно, только пользоваться в читальном зале. Пединститут сделал запрос в библиотеку, чтобы некоторым студентам разрешили ознакомиться с этой литературой. И Стус в этот зал часто приходил.
Мой отец сдружился с Василием Стусом, когда оба работали литературными редакторами в украинской редакции газеты «Социалистический Донбасс». Там же в то время работала и моя мама. Областная партийная газета на протяжении двух лет издавалась на двух языках. Этот период «украинизации» Донбасса продолжался недолго, но охватил многие сферы. Среди большинства других сотрудников газеты Стуса выделяло превосходное знание украинского: по выражению одного из бывших коллег, благодаря этому украинский вариант издания иногда выглядел более совершенно, чем российский.
Отец вспоминал, как они со Стусом смеялись над нелепыми переводами на украинский табличек и вывесок в областном центре и даже прислали об этом заметку за двумя подписями в «Литературную Украину». Часто и горячо дискутировали на литературные и политические темы, в которых упоминались имена Грушевского, Винниченко, Петлюры, Бандеры «в контексте сведений, распространявшихся неофициально, против советской апологетики».
После семи месяцев работы литредактором Василий Стус поступил в аспирантуру литературного института и поехал в Киев. Десятки лет мой отец хранил несколько писем от друга, которые тот присылал из столицы. На пожелтевших листах бумаги — эмоции, юношеская категоричность, интерес к новым знакомствам, желание открывать мир. Письма свидетельствуют, что отношения между друзьями были очень доверительными. В последнем Стус намекает на «неприятности», которые у него возникли и заставили уехать из города.
История сохранения этих писем сама достойна отдельного рассказа. В 2014-м родители выезжали из Донецка, еще не зная, что не смогут туда вернуться. Весь домашний архив (письма, фотографии, вырезки из газет и т. п.) оставался в оккупированном городе. В конце того же года отец на несколько дней приехал собрать необходимые вещи. В руках он мог провезти только одну сумку, куда сложил старые блокноты с записями. Еще несколько коробок, в том числе с архивными бумагами и фото, отправил курьерской компанией из Донецка в Киев. Но посылки до адресата не дошли: фуры с отправлениями боевики «отжали» на блокпосту и разворовали. Новость об этом подорвала здоровье моего отца — и он скоропостижно скончался несколько месяцев спустя.
И вот недавно, разбирая бумаги отца, которые тогда ему с риском и препятствиями удалось вывезти из оккупированного города, наткнулась на письма за подписью Василия Стуса, поздравительную открытку коллегам из газеты, старые конверты и книжку, подаренную поэтом. Вещи, связанные с памятью друга, все-таки оказались спасенными. Воспринимаю это как добрый знак того, что имя Стуса вернется в Донецк — вместе с мемориальной плитой на здании филологического корпуса, втайне сорванной оккупантами, вместе с украинским языком и украинской литературой, вместе со свободой, за которую так боролся поэт и диссидент, цену которой мы осознали только ныне.

Лина КУЩ.
Фото из семейного архива автора.

 

Из писем Василия Стуса к Владимиру Буцу (Вербиченко).

3.12.1963
«Буць, привіт!
Вибачай , що мовчав досі. Я ж таки й не обіцяв часто писати. Підкинути тобі трохи новин? Виходить Б. Грінченко — десь 80 тис. примірників (два томи). Має бути його вечір ось-ось у Жовтн. палаці. Бачив Рильського на вечорі Котляревського. Добрий і мудрий старий добре говорить.
Слухав Павличка — на Кобилянської вечорі. Це чудовий промовець. Вірніше, людина з добрим голосом і чудовою пам’яттю... Ходжу в «Молодь» — там літстудія. Дуже цікавий — Грицько Кириченко, студент-чернігівець з довженківським голосом, боксер 1-го розряду, гарний поет.
Цікавий, але позер Мовчан Павло. Дмитро Онкович — таки славний поет. Трохи традиційна — Кащук. Але я з нею не прозвучав...
Багато читаю, німецька заїдає найбільше.
Нарешті — одне прохання. Мій гонорар — Василю Івановичу Стусу вислали в газету. Будь ласка, зайди на Головпоштамт і попроси їх, нехай відішлють на вид-во «Молодь», тобто назад. А коли зможеш зробити доручення за Василя Івановича, то перешли моїм старим. Тобто, одержиш сам і переадресуєш (Донецьк-26, Концедалова, 19, Стусу Семену Дем’яновичу)...
Привіт всьому українському штабові газети, працівникам газети. З першого — до третього поверхів.
Коли тобі що треба — пиши. Можу вислати тобі Олеся, Чичибабіна, Саят-Нову.
З привітом, Василь».

22.1.1964
«Буцю!
Привіт! Ти якої холери мовчиш? Чи чому я мовчу? Оце згадав і вирішив настрочити. Як ся маєш? Як справи? Чи ще не одружився, бува?
Мені так набридла столиця, як гірка редька. Такі тут міщани, такі залякані, що не знаю, як тільки з ними будуватимуть світле майбутнє.
Кияни — як завойовники. На кожному кроці можна почути: «А вы бы не могли более понятно разгаваривать?», «Вы, наверное, националист? Я знаю одно место на площади Сталина, где по-украински говорят...»
Краще вже або в Донецьк — там краще, або на село.
Пишу мало. Більше читаю. Ходжу на вечори. Гарний був Симоненків вечір («Одни нац-сты!» — хтось кваліфікував з обов’язкових присутніх)... Чи зміг би перекласти вірші мої з укр. на російську, так, щоб з поганих вийшли кращі? Це для того, щоб їх потім проглянув тов. Лукацький. Я жартую. Бо ти подумаєш — це обходить мене.
Ходжу на «Молодь». Там є гарні поети. І поетки. Багато працюю, але часом, згадуючи, жалкую за Буцьом і «Соцдонбасом».
Пиши, що там новенького у вас, на Донеччині. Я мовчки зітхаю і наостанок передаю привіт всім працівникам газети...
З привітом удруге, Василь».

 

20.2.1964
«Володя! Дорогий!
Я не зміг прочитати листа одразу. У мене зараз великі неприємності. Виїздив з Києва. Але все це — між нами.
Читав твого листа і дякував тобі. Спасибі, друже. Писав тобі, щоб ти не пропустив, бо тут я зміг дістати 1 примірник. Краще даватимеш читати студійцям — з радіо.
Коли бачитимеш Шуру, нічого не кажи за мої клопоти. І взагалі — нікому...
І. Світличного звільнили з Академії. Так заманулось, мабуть, комусь із зверхніх. Симоненків вечір — хіба ж це не інкримінація?
Нащо тобі моє про Шевченка? Влітку на канікулах — покажу. Та й дещо вже читав тобі — ще на роботі.
На все тобі добре, друже.
Шура якось писала, що в нас нічого не вийде, і Буц напише оповідання. Я сказав їй, що він не напише, бо оповідання із щасливим кінцем — то занадто традиційно. А Буцові, як і всім, хочеться бути новатором. Чи не так? Не напишеш?
Пиши, дорогий. З такими, як ти, і дружать, і листуються. Мені потрібні твої листи. Боюсь казати компліменти. Замовкаю.
Привіт Кост. Федоровичу. Привіт газетярам».

Все статьи рубрики На главную