ПРАВИЛЬНО — НЕПРАВИЛЬНО

 

Нова українська літературна мова, якою ми користуємося й нині, почала формуватися на зламі ХVІІІ—ХІХ ст., і цей процес був досить драматичним і нерівним, оскільки відбувався не завдяки сприятливим соціально-культурним процесам на наших землях, а радше навпаки — усупереч мороку бездержавності, що душив усе живе. Будь-якому народові без власної держави завжди важче утвердити свою мову, ніж тим націям, що вистояли перед вихорами історії. Як образно зауважив відомий мовознавець Іван Огієнко, нова українська літературна мова виросла неначе деревце на скелі, так здійснилося диво над дивами: українська мова стала державною та соборною. Проте в нашому щоденному писемному та офіційно-справочинному вжитку трапляються лексичні елементи, які до літературної мови не належать, або використовувані зі значенням, що не закріплене в літературній мові. На це маємо кілька причин, передусім таке явище пов’язане з впливом інших мов на щоденну практику деяких мовців, здебільшого тих, які не повною мірою володіють літературним стандартом. Яскравий приклад — уживання дієслова відносити.

З використанням слова відносити в більшості значень труднощів не виникає, як-от: 1. «Несучи кого-, що-небудь, доправляти кудись або кому-небудь»: Не зважився козаченько Іваненко відмовити дівчині, взяв її з сітки, на руках відніс до річки й обережно поклав на воду (В. Королів-Старий); Знову запала тиша. Потім з кімнати, куди служниця віднесла листа, почувся страшний крик і галас (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека); 2. «Повертати, віддавати комусь що-небудь позичене, тимчасово взяте»: — Дай Боже! До куми! Відношу борщ, що позичала, — Мотря показала Семенові чорний горщичок (М. Коцюбинський); Бурдик сховав переписане за туалетний бачок і відніс книжку туди, де взяв (В. Діброва); 3. «Захоплюючи щось своїм рухом, течією, переміщати вбік від чогось (про вітер, воду тощо)»: Може, я знайду і врятую папір, списаний рукою мудрого чоловіка, що нічого не значить для маршалка чи для єзуїтів, але негоже, аби слова відніс вітер чи присипав сніг (Г. Пагутяк); Течія віднесла мене доволі далеко від місця, де я збирався опинитися, і я не впізнавав навколишньої місцевості (Л. Дереш).

Рідко дієслово віднести вживане в переносному значенні «стирати в пам’яті щось, приводити в забуття» (про час) (Життя відносить від мене давні страхи) або «віддаляти когось, що-небудь від якоїсь події» (Від того дня життєві рейки відносять мене щораз далі від тієї незабутньої хвилини (з мемуарної літератури)).

На жаль, досить часто віднести вживають у значенні «зараховувати кого-, що-небудь до якогось розряду, групи; пов’язувати з ким-, чим-небудь»: Сам Івашкевич відносив себе до «старої, минущої європейської культури» (із журн.); До повноважень керівництва банку стосовно фінансового обліку віднесено створення належних умов для правильного ведення фінансового обліку згідно з чинним законодавством (з підручника); До найпростіших технологічних циклів можна віднести водо- та газозворотні цикли (з навчальної літ.). У всіх цих прикладах рекомендовано замінити дієслово віднести іншими засобами: Івашкевич зараховував себе; до повноважень керівництва банку належить створення умов; до циклів можна зарахувати. Небажано використовувати дієслово відносити в значенні «пов’язувати з певним періодом часу» (до середини ХХ ст. такого значення українські словники взагалі не фіксували), натомість академічні кодекси радять уживати слова датувати й зараховувати: історик датує ці події Х ст., історик зараховує ці події до Х ст. До речі, у словоформі віднести (формі доконаного виду) у літературній мові наголошений останній склад.

Отже, листа відносимо, подію датуємо (зараховуємо), до групи зараховуємо.

 

Олександр СКОПНЕНКО,
кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник,
заступник директора з наукової роботи
Інституту мовознавства імені О. О. Потебні
НАН України.