«... Обращаемся еще раз к Тебе Украинский Народ, к Вам мужчины и женщины: Будьте бодры духом, не падайте в вере в недалекую победу Вашего справедливого дела. Ваша, Ваших родителей и дедов родная земля будет Вашей» — из воззвания Евгения Петрушевича и представителей Правительства Западно-Украинской Народной Республики.

Страница загранпаспорта гражданина ЗУНР, 1922 г.

 

Президент Украинской Национальной Рады ЗУНР Евгений Петрушевич, 1919 г.

Многовековая история нашего народа пронизана постоянным стремлением к собственному образованию государства, к самоидентификации и самоутверждению украинской нации. Этапы становления украинской государственности — существование Киевской Руси, Галицко-Волынского княжества, Запорожской Сечи, Гетманщины, государств начала ХХ века, современной независимой Украины — запечатлелись в документальных источниках, которые хранятся в архивных учреждениях Украины и за границей.
Особый интерес в современном обществе вызывают события национально-освободительной борьбы начала ХХ века, которые, при определенных обстоятельствах, могли бы стать решающими в истории Украины. Именно с созданием в марте 1917 года высшего представительного органа украинского народа Центральной Рады началась очередная попытка украинцев реализовать свое право на собственное государство. А 9(22) января 1918 года Центральная Рада своим Четвертым Универсалом провозгласила Украинскую Народную Республику (УНР) «самостоятельным, ни от кого независимым, свободным суверенным государством».
На западных территориях украинское государство (правда, сначала как автономия в составе Австро-Венгрии) появилась 19 октября 1918 года, когда только что сформированная как представительный орган Украинская Национальная Рада провозгласила земли Галичины, Северной Буковины и Закарпатья «одноцельной украинской национальной территорией». А в результате вооруженного восстания в ночь с 31 октября на 1 ноября, известного как «ноябрьский чин», состоялось становление самостоятельного Украинского государства, получившего название Западно-Украинская Народная Республика (ЗУНР).
Следующим этапом реализации права «народного самоопределения» украинцев, которые в течение столетий были разорваны между двумя империями, стало провозглашение 22 января 1919 г. Акта о воссоединении Украинской Народной Республики и Западно-Украинской Народной Республики. Этот исторический документ задекларировал «осуществление вековечных мечтаний, которыми жили и за которые умирали лучшие сыновья Украины» — становление «единой независимой Украинской Народной Республики». Поэтому, как отмечалось в Акте, украинский народ получил право на «строительство нераздельного самостоятельного государства украинского на благо и счастье всего ее трудового люда».
Однако развитие украинцами своего самостоятельного государства проходило в чрезвычайно сложных условиях. С одной стороны, сказывалось внешнее давление соседних стран, имевших территориальные интересы к Украине, и отсутствие поддержки на международной арене, что не способствовало отстаиванию законных прав на собственные территории. С другой — влияли внутренние недоразумения между обоими правительствами о внутренней и внешней политике, противоречия, а порой и распри между отдельными деятелями. По этому поводу бывший член Директории УНР Панас Андриевский в своем письме к Евгению Петрушевичу писал: «Помните, достопочтенный господин Президент, свои правдивые слова: в принципе сходимся, в тактике расходимся. Несчастье заключается в том, что одна, как и другая сторона тактические приемы недооценивает или переоценивает. В конце концов одна другой говорит: ты предаешь, твои меры продажные. Итак, вывод: надо очень осторожно относиться ко всему тому, что делает одна или другая сторона. А прежде всего надо верить друг другу...». Вследствие таких противоречий, уже на середину 1919 года возникла угроза потери государственной целостности, а до конца этого же года государственные органы власти вынуждены были эмигрировать и проводить свою деятельность за границей.
Во исполнение Указа Президента Украины «О мероприятиях по празднованию 100-летия событий Украинской революции 1917-1921 гг.», которым освещение и почтение исторических событий определены одним из приоритетов деятельности органов государственной власти на 2017-2021 годы, продолжаем публикацию архивных документов. В связи с празднованием 1 ноября 100-летия провозглашения Западно-Украинской Народной Республики, предлагаем вниманию документы об организации государственной власти в ЗУНР, которые хранятся в Центральном государственном архиве общественных объединений Украины (печатаются на языке оригинала). Больше документов можно увидеть на веб-сайте архива.
Закон ЗУНР про Виділ Української Національної Ради. 4 січня 1919 р.
Українська Національна Рада постановила:
1. Українська Національна Рада вибирає з посеред себе Виділ з 9 членів, якому проводить як десятий член, Президент Української Національної Ради, а на случай його перешкоди, найстарший віком його заступник.
2. До компетенції Виділу Української Національної Ради належить:
а) іменувати членів правительства,
б) приймати і уділяти їм демісії,
в) виконувати право амністії і аболіції, а то на внесення Державного Секретаріату судівництва. В справах військового судівництва може Виділ Української Національної Ради перенести право виконування амністії на Раду Державних Секретарів;
г) іменувати начальників верховних державних урядів цивільних і військових;
д) удостовіряти і оповіщувати закони.
3. Виділ Української Національної Ради скликає в міру потреби Президент Української Національної Ради, а в случаю його перешкоди найстарший віком його заступник. Він репрезентує Виділ і підписує його письма.
4. Виділ Української Національної Ради вибирається на час її каденції, а влада його гасне з хвилею вибору нового Виділу новою Радою.
5. Рішення Виділу западають більшістю голосів, а в случаю рівності голосів стає рішенням те внесення, за котрим голосував Президент.
До важності рішень треба присутності щонайменше шести членів Виділу.
6. Отсей закон входить в силу з днем його ухвалення.
Записка про основні засади роботи делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції. 1919-1920 рр.
1. Делегація Західної України на Мирову Конференцію в Парижі складається з двох делегатів і двох секретарів.
2. Перший делегат є головою делегації і він дає напрям дипломатичної роботи і відвічає перед Урядом.
3. Задачею делегації є заступати інтереси Західної України перед Конференцією Мира в Парижі як такою, і перед поодинокими делегаціями Антанти.
4. Делегація є безпосередньо і виключно підчинена Диктатурі, яка, на основі одержуваних звітів, буде уділювати дотичні інструкції.
5. В тій цілі делегація має обов’язок удержувати сталий зв’язок з Урядом Диктатора і перекладати йому точні справоздання політичного положення, як і копії важнійших висланих і одержаних документів.
6. Делегації поручається також удержувати постійні зносини з зах.-укр. представниками в інших державах, а головне з посольством у Відні.
7. Делегація має зайнятися також інформацією укр. і чужої преси.
8. Писемні зносини делегації полагоджує канцелярія, якою керує перший секретар.
9. Канцелярія провадить архів, обіймаючи копії всіх вихідних і оригінали всіх вхідних паперів, з виїмкою довірочної переписки голови.
10. До делегації є приділений представник українських емігрантів в Півн. Америці, удержуваний коштом Народного Комітету в Нью-Йорку.
Витяг із розпорядження Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича про організацію закордонного Уряду. Відень, 25 липня 1920 р.
І. Надзвичайно важкі умовини, серед яких знайшлася Західно-Українська Народна Республіка і її Уряд з розвоєм воєнних подій, викликали конечну потребу зосередження функцій Державної влади в одних руках.
Се спонукало Президію Виділу Української Національної Ради і Державний Секретаріат перенести Актом з дати дня 8 липня 1919 виконувані ними до того часу атрибути законодатної та найвищої цивільної та військової Влади Державної, на мене як Диктатора Західно-Української Народної Республіки. [...]
ІІІ. Уряд диктатора ЗУНР
1. Атрибути Державної Влади, надані Диктаторові Актом з 8 липня 1919 виконуються ним через «Уряд Диктатора Західно-Української Народної Республіки».
2. Уряд цей складається з окремих самостійних відділів, а іменно:
а) для ведення діл входячих попередньо в круг компетенції Секретаріату справ Закордонних;
б) для ведення діл входячих попередньо в круг компетенції Секретаріатів фінансів, торгівлі і промислу;
в) для справ преси і пропаганди, зокрема організації, ведення і нагляду політичної пресової служби, та політичної пропаганди, в цілі попирання інтересів Держави, — та для виконання атрибутів адміністраційної влади в справах пресових;
г) для ведення діл входячих попередньо в круг ділання Державних Секретаріатів справ внутрішніх, судівництва, просвіти, віросповідань, рільництва, пошт і телеграфів, шляхів та робіт публічних;
д) Презідіальної канцелярії Диктатора для ведення діл президіальних, а зокрема для приймання в законній дорозі внесень на рішення Диктатора від органів Державних, покликаних до того законом, і взагалі в справах застережених існуючими постановами до безпосереднього вирішення Диктатора; для виготовлення в автентичнім тексті видаваних Диктатором законних постанов, розпорядків, рішень, декретів і письм, ведення їх евіденції та зберігання їх автентичних оригіналів; для ведення в імені Диктатора урядової кореспонденції та для посередничення в безпосередніх урядових зносинах з ними.
3. Справи входячі в круг діяльності Державного військового Секретаріату лишаються при зорганізованій вже окремими постановами «Військовій канцелярії Диктатора З. У. Н. Р.», яка входить в склад Уряду як окремий відділ.
Розмір компетенції Уряду і покликаних до ведення його осіб.
4. Меньша або більша самостійність у вирішенню справ Урядом зависить від уповноважень, даних особам, поставленим Диктатором на чолі поодиноких відділів чи канцелярій.
Уповноважені Диктатора.
5. На чолі установлених п. 2 а, б, в, г відділів Уряду Диктатора З. У. Н. Р. стоять з правила іменовані Диктатором Уповноважені і ведуть діла свого круга компетенції при помочи іменованих Диктатором концептових і канцелярійних урядників самостійно, в імені Диктатора, згідно з існуючими законними постановами і даними Диктатором інструкціями та припорученнями. Не мають однак прислугуючого Державним Секретарям права видавання законних постанов, розпорядків та загально обов’язуючих рішень — яке застерігається Диктаторові.
6. При виданню Уповноваженими Диктатора самостійних заряджень, які тягнуть за собою видатки з державної скарбниці в рамах призначеного кредиту, вони є обов’язані зноситись постійно з відділом для справ фінансів (контроля державних розходів). Потребу переступлення кредиту і спори компетенційні вирішує Диктатор. [...]
Пам’ятка щодо дій Уряду ЗУНР в разі воєнних операцій у Східній Галичині. Відень, 10 червня 1922 р.
І. В разі воєнних операцій на території Східної Галичини Президент Національної Ради Східної Галичини як такий і як Президент Зах.-Української (Галицької) Республіки видасть Універсал, в якому зазначить, що одиноким управненим господарем Східної Галичини є правительство З. У. Р. і Національна Рада, як того ж законодатний та репрезентативний орган, та візьме населення, щоб усіма засобами старалося негайно привернути органи влади З. У. Р., усунені безправно польською воєнною окупацією.
ІІ. Тим же універсалом запевнить Президент Нац. Ради і того ж правительство населенню краю без різниці народності і віросповідання повне виконання усіх політичних свобід, запоручених конституцією З. У. Р., а зокрема повної свободи слова та пропаганди, зборів та організацій — національних і віросповідних, класових та партійних — як і загалом усіх горожанських свобід, з виїмкою таких виступів, заходів та вчинків, які є вимірені проти самого існування З. У. Р. як самостійної независимої держави та її беспеченства на вні.
ІІІ. В тім же універсалі буде в кінці поновлення візвання з дня 19 октобря 1918 до всіх національних меншостей в краю, щоби уконституювались та вислали належне їм по пропорції число заступників до Нац. Ради та правительства З. У. Р.
ІV. Обняття влади подасть до відома окремою нотою Президент З. У. Р. (Нац. Ради) головним державам, а зокрема Антанті та Союзові Народів.
V. Окремою нотою візьме Президент Нац. Ради З. У. Р. воюючі сторони, щоби словом та ділом узнали й узнавали державну адміністрацію З. У. Р. на області Східної Галичини і її не нарушували з тим, що сторона, яка сього не сповнить, вважати- і трактуватиметься, як сторона, що находиться в стані воєннім супроти Зах.-Української (Галицької) Республіки.
VІ. В цілі відновлення влади і удержання ладу та супокою, відновлена буде постепеннно У. Галицька Армія, яка може бути ужита тільки для оборони існування та самостійності Галицької Республіки

Светлана ВЛАСЕНКО, начальник отдела  Центрального государственного архива общественных объединений Украины, кандидат исторических наук.