О, як це страшно — 
сина хоронити,
Свою кровиночку рідненьку 
молоду...
В садочку тягнуться 
до сонця квіти,
Синочка біля них я більше 
не знайду.

Ти — в серці, пам’яті моїй 
навіки...
Шматує душу біль, як хижий 
лютий звір,
Із материнських сліз 
розлились ріки,
І затуманився від сліз гірких 
мій зір.

Я світа білого тепер не бачу.
Як жити, вижити, пізнавши 
втрату цю?!
Синочка смерть я Господу 
пробачу...
Молитимусь Йому — 
Небесному Отцю.

Почуй мою молитву 
нескінченну — 
Безмежно хочу всіх від горя 
вберегти,
Хай інший син обніме 
наречену.
Я вірю, милий Боже, 
допоможеш Ти!

Війна людей в безодню 
пекла тягне,
Та ми виборюєм свободу 
повсякчас.
До світла й мудрості 
народ мій прагне...
О, Господи, почуй мого 
народу глас!

Заплющу очі: бачу Україну — Усміхнену, щасливу, 
мов своє дитя.
За мир боровся син мій 
до загину,
За правду та свободу 
він віддав життя.

Тож хай розквітне Україна 
наша,
І зіркою зійде на вічний 
небозвід,
Хай буде повною її духовна 
чаша,
Заможним стане весь мій 
український рід!»
 

*Оранта (от лат. orans — «тот, кто молится») — один из основных типов изображения Божьей Матери. Оранта изображалась с поднятыми вверх руками — жест адорации (молитвы). Это один из древнейших жестов, обращенных к 
Богу, и означал мольбу, просьбу.

Татьяна КОМЛИК.

Киев.

Волки в овечьей шкуре

В лживых законах 
ПУТИНСКИХ приставов
Сладкая ЛЕСТЬ — отрава
РОССИЯНЕ — 
не становитесь
ФАШИСТАМИ
Нет у фашизма правды
ГОРЬКАЯ ПРАВДА в словах 
МАКАРЕВИЧА
Поперек горла стала
Тем чья в овечьей шкуре 
блеющей
Волчая пасть с оскалом
КТО разжигает 
междоусобицу
ДУМЕ цитируя ГЕББЕЛЬСА 
ЗВЕРЬ
в православной церкви 
МОЛИТСЯ
Перед ИКОНОЙ 
крестится
НЕТУ ИУДЫ в вашем 
ОТЕЧЕСТВЕ
Есть на РУСИ изменники
Ночью взывает палач 
к человечности
Утром на трупах ценники...
Вечером ОДЫ во славу 
величия
Днем воронье в наградах 
РОССИЯНЕ
нету денег у нищего
У ОККУПАНТОВ — правды.

Александр КВИТЕНЬ, военнослужащий 128-й горнопехотной бригады.

Мукачево.