Иллюстрация с сайта irshavaonline.com

Фрагмент страницы газеты «Нова Свобода» (Хуст) от 4 декабря 1938 г.

 

Страница газеты «Український Вістник» (Берлин) от 31 декабря 1938 г.

 

Сегодня исполняется 80 лет со дня провозглашения независимости Карпатской Украины. Это событие, безусловно, было результатом многолетних общественно-политических процессов на территории не только Закарпатья, но и всей Украины. Прекрасно иллюстрируют эти страницы истории архивные документы, ведь они говорят со своими пользователями устами свидетелей и участников тех событий! Так, значительная часть документов, посвященных истории Карпатской Украины, хранится в фонде № 269 «Коллекция документов «Украинский музей в Праге» (1925—1948)» Центрального государственного архива общественных объединений Украины. В частности, особый интерес представляют тогдашние украинские печатные средства массовой информации, ведь пресса — это неисчерпаемый источник истории, которому свойственны элементы эмоциональной окраски.

Но сначала — небольшой экскурс к предпосылкам возникновения Карпатской Украины. Еще во второй половине ХІХ и в начале ХХ в. Восточная Галичина, Северная Буковина и Закарпатье находились во власти Австро-Венгерской монархии. Начало ХХ в. ознаменовалось национально-освободительной борьбой 1917—1921 гг., одним из ярких проявлений которой на Закарпатье была Гуцульская Республика — государственное образование, существовавшее с ноября 1918 г. по июнь 1919 г. на Раховщине с центром в селе Ясиня. Так, закарпатская Гуцульщина, принимая во внимание географическое положение и тесные контакты с Галичиной, всегда сохраняла высокий уровень этнического самосознания. История возникновения и существования Республики тесно связана с именем Степана Степановича Клочурака — выдающегося политического и общественного деятеля Закарпатья. В Первую мировую войну 1914—1918 гг. он служил офицером в австро-венгерской армии. По возвращении с фронта С. Клочурак активно включился в общественную жизнь родного края, вошел в состав народной милиции, созданной в Ясине с целью борьбы с дезертирами и мародерами. В ноябре 1918 г. население села организовало народное собрание, на котором единодушно огласили намерения о воссоединении края с Украиной и избрали орган представительной власти местного населения — Украинскую Народную Раду в селе Ясиня, которую возглавил С. Клочурак. В ответ на самостийнические настроения жителей села венгерская власть 20—22 декабря 1918 г. направила в Ясиню свои войска. 7 января 1919 г. вспыхнуло вооруженное восстание против венгерской власти во главе с    С. Клочураком, а на следующий день провозгласли создание Гуцульской Республики. Ее политические лидеры активно отстаивали идеи единства Закарпатья и Украины. Так, в частности, Гуцульская Республика имела очень тесные связи с Западно-Украинской Народной Республикой, а с января 1919 г. ее делегаты даже принимали участие в заседаниях Украинской Национальной Рады ЗУНР. Но, к сожалению, точка в истории Гуцульской Республики была поставлена 11 июня 1919 г., когда румынские войска по мандату стран Антанты заняли ее территорию и арестовали членов Украинской Народной Рады. Гуцульская Республика прекратила свое существование, но идеи самостоятельности и единства украинских земель продолжали жить.

10 сентября 1919 г. Сен-Жерменский мирный договор, подписанный на Парижской мирной конференции, зафиксировал вхождение Закарпатья в состав Чехословакии. Между прочим, еще 8 мая 1919 г. в Ужгороде Центральная Русская Народная Рада приняла постановление о включении Закарпатья в чехословацкое государство при условии предоставления их краю автономии, что было согласовано с представителями пражского правительства. Значительное влияние на принятие этого решения оказали представители закарпатской эмиграции в Соединенных Штатах Америки, которые на своем собрании, проведенном в Скрантоне еще 18 ноября 1918 г., выступили за автономию Закарпатья в составе Чехословакии. Шло время, но ее правительство все медлило с выполнением договоренностей... Только 21 сентября 1938 г., почти накануне печальноизвестного Мюнхенского соглашения, в Праге начались переговоры о судьбе Закарпатья при участии его представителей. Уже      11 октября 1938 г. утвердили первое автономное правительство во главе с Андреем Ивановичем Бродием, руководителем Автономного земледельческого союза. Но правительство А. Бродия успело провести всего три заседания. В октябре 1938 г. его отстранили от должности в связи с провенгерскими позициями и обвинениями в шпионаже в пользу Венгрии.

Новым премьер-министром избрали Августина Ивановича Волошина, и именно его имя ассоциируется с победной борьбой закарпатцев за независимость и единство украинских земель. Газета «Український Вістник», печатный орган Украинского национального объединения в Германии, на первой полосе своего номера от 31 декабря 1938 г. опубликовала статью, посвященную А. Волошину, под названием «Керманич Української Карпатської Держави»: «Провідник Карпатської Української Держави, о. д-р Августин Волошин народився 17-го березня 1874 року в Келичі (Мармарощина) на Закарпатті. Його батько Іван був також священником. Родина Волошинів вся була свідомо-українською й ніколи не підпадала під які небудь чужі, ворожі впливи. Народню школу покінчив о. Премієр в родинному селі, а згодом перейшов до ґімназії в Ужгороді, де в 1892 році здав матуру. Теольоґічні студії кінчав у Будапешті й в році 1897 одружився з дочкою ужгородського ґімназійного професора Іриною Петриківною, висвятився та став капеляном в Ужгороді. В році 1897 почав отець Премієр свою педаґоґічну працю й під його проводом виховалося ряд свідомих національних працівників. Від року 1917 був о. Премієр директором учительського семінара.

В році 1918 оснував т. зв. «Руську Народну Раду», а в р. 1919 став членом Директорії Карпатської України. Від тоді стало й послідовно та зі самозапертям працює над вихованням і для добра свойого народу. В жовтні м. р. іменований Премієр-міністром, рятує Закарпаття вже майже в станній хвилині перед віддачою його Мадярщині. По реорганізації уряду цілої федеративної держави, о. д-р Волошин іменований вдруге Премієром а так місцеве населення як і українці розсіяні по цілому світі, різними способами заявляють о. Премієрові своє довіря. Бо Премієр Карпатської України о. д-р Августин Волошин зумів не тільки врятувати частину української землі від зовнішніх ворогів але й впорядкував її внутрішно та пхнув на шлях самостійного державо-творчого життя. Слава Премієрові Карпатської України, Батькові Августинові Волошинові!».

22 ноября 1938 г. пражский парламент принял конституционный закон об автономии Закарпатья, после чего чехословацкое государство трансформировалось в федеративную республику чехов, словаков и закарпатских украинцев. Но положение автономного Закарпатья, теперь официально носившего название «Подкарпатская Русь», зависело от ситуации в Европе. Венгрия, в состав которой продолжительное время входили эти земли, добивалась от руководства нацистской Германии разрешения на их захват. 2 ноября 1938 г. состоялся Венский арбитраж, на котором Чехословацкая Республика была вынуждена отдать Венгрии южные территории Словакии и Закарпатья. Таким образом, Закарпатье потеряло такие города, как Ужгород, Мукачево и Берегово с прилегающими к ним районами. Как писала 4 ноября 1938 г. «Українська пресова служба» — информационное бюро Украинского национального объединения в Германии: «В часі вирішування у Відні справи чесько-словацького-українського і мадярського кордону німецько-італійською арбітражовою комісією, прибули до Відня також представники Чехії, Словакії і Карпатської України. — Від Карпатської України був сам премієр, Августин Волошин. На «Ґранд Готелю», що в ньому державні мужі замешкали, вивішено крім німецького і національні прапори всіх трох держав: в середині великий жовто-блакитний український, праворуч словацький, а ліворуч давний чехо-словацький [...] Вістку про прилучення Ужгороду і Мукачева до Мадярщини, прийняв Український Уряд з болем, та не без віри, що молода Карпатська Українська Держава своєю власною працею надробить втрачене, та забезпечить собі всесторонний розвиток».

Кроме того, в органах местной власти, учебных заведениях, а также в издательском деле первенство стал отвоевывать именно украинский язык. А. Волошину удалось объединить отдельные партии украинской направленности в единую политическую организацию — Украинское национальное объединение (УНО). В то же время принимали меры по укреплению обороноспособности края. В ноябре 1938 г. создали организацию народной обороны — Карпатскую Сечь, ее отряды формировали в каждом крупном населенном пункте: «Для забезпечення кордонів держави та для вдержання ладу в країні, Уряд Української Карпатської Держави покликав до життя Орґанізацію Народньої Оборони «Карпатську Січ» [...] «Карпатська Січ» знає, що найкращою запорукою кордонів і незалежности Карпатської України є її власна сила, її внутрішній порядок та здисциплінованість, її кожночасна готовність дати сильну, рішучу відправу всім тим, хто поважився б нарушити її незалежність та її кордони» (газета «Український Вістник» от 31 декабря 1938 г.).

Наконец государственно-созидательные процессы достигли апогея, и 15 марта 1939 г. «Сойм Карпатської України ухвалив ... закон: 1. Карпатська Україна є незалежна держава.       2. Назва держави є: КАРПАТСЬКА Україна. 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраний Соймом КУ на чолі. 4. Державна мова Карпатської України є УКРАЇНСЬКА МОВА. 5. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, при чому барва синя є горішня, а барва жовта є долішня.      6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній крайовий герб: медвідь у лівім червонім полі й чотири сині та жовті смуги правому півполі і ТРИЗУБ св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові. 7. Державний гімн Карпатської України є: «Ще не вмерла Україна...». 8. Цей закон обов’язує зараз од його прийняття».

Однако стремлениям украинцев не суждено было осуществиться. Уже 15 марта венгерская армия начала общее наступление по всей территории Закарпатья. И хотя бойцы Карпатской Сечи оказывали отчаянное сопротивление, противостоять превосходящим силам противника они не могли. Так, «Український Вістник» в номере за март-апрель 1939 г. напечатал заявление Андрея Атанасовича Мельника, главы Провода украинских националистов, по этому поводу: «15 березня 1939 року Сойм Карпатської України проголосив її Державність! Ледви пролунали рішення, що вовіки вписалися золотими буквами в історію Соборної України, вже в границі Карпатської Української Держави вдерлися наїздні мадярські війська. Їм негайно ставлять чоло українські націоналісти — Карпатська Січ. Почався нерівний змаг. Трупом білим ГЕРОЇВ вкрилася рідна земля, зросилася їх святою кровю, що глибоко влилася в серця всіх українців та хоча сповнила їх болем великим, проте ж дала могутнішу за біль — ВІРУ й НАДІЮ та защепила гордість, що є в Україні борці, яким честь НАЦІЇ вища за все мирське! Нація, яка має таких синів, що майже голіруч, без належного військового вишколу, протиставилися наїзникові рідної землі, — є вічною, є безсмертною.

Остаточна перемога завжди мусить бути й буде її. Перемога Соборної Української Національної Ідеї! Не радітиме наїзник українською землею, бо по віки не погасне смолоскип Ідеї Визволення, заткнений на верхах карпатських гір! Боротьба наша йде дальше проти всіх окупантів української землі! Її остаточна мета: Самостійна Соборна Українська Держава Києва, Львова, Ужгороду-Хусту й Чернівців! Тому горі чола! З великого болю родиться нове життя!» 17 марта территорию Карпатской Украины окончательно захватили венгерские войска. После оккупации края против деятелей украинского национального движения и бойцов Карпатской Сечи развернули карательно-репрессивные меры.

А. Волошин вместе с некоторыми членами правительства покинул Закарпатье и эмигрировал в Прагу. На протяжении 1939—1945 гг. работал в Украинском свободном университете, был избран его ректором. В мае 1945 г. А. Волошина арестовали советские спецслужбы, вывезли в Москву, где он умер в тюрьме 19 июля 1945 г.

Несмотря на территориальные потери и внешнюю угрозу, правительство А. Волошина пыталось стабилизировать экономику и консолидировать патриотические силы. Между прочим, одним из министров в этом правительстве был уже упоминавшийся ранее Степан Клочурак, который в конце 1938 г. выполнял функции также и личного советника А. Волошина. В декабре 1938 г. утвердили новое название края — Карпатская Украина, столицей которой стал Хуст. Как писала по этому поводу 4 декабря 1938 г. «Нова Свобода» — единственная ежедневная газета Закарпатья, которая выходила в Ужгороде и Хусте с 15 июня 1938 г. по 15 марта 1939 г.: «Велика Україна, Галичина, Буковина та інші землі нашого народу вже остаточно покинули двозначну назву Русь, щоб ніхто нас не змішував з московцями, котрі себе зовуть «русскими». Тепер приходить до самоозначення наша Карпатська Україна. Чи будемо й далі держатися назви Русь, що дає матеріял для всяких ворожних спекулявій, чи візьмемо нашу національну назву «Україна», як означення нашої держави Карпатської України? Скаже дехто: Не в назві діло, а в народній свідомості. Але на біду, назва «Русь» в руках наших ворогів стала зброєю нашого національного видродження й поступу [...]

Тому наши свідомі люди мають всюди вживати назви «українець», «українська мова». Ця назва має стати урядовою назвою нашого народу. Ця назва має запанувати в наших школах, в урядах, у церкві, в пресі, в театрі, в громадськім і в товариськім житті.

Наш клич має бути. Для одного народа одна назва: Україна, українець, український».

***

Карпатская Украина просуществовала незначительный хронологический отрезок времени: с октября 1938 г. по март 1939 г. Но ее непродолжительная независимость стала результатом многовекового стремления украинского народа к национальному возрождению и борьбы за создание собственного государства. За этот отрезок времени Закарпатье пережило бурное социально-политическое развитие, а его население достигло значительного уровня самосознания и национальной идентичности.

 

Максим ГРЕЧКО, архивист І категории Центрального  государственного архива общественных  объединений Украины.