Сидел я над Днепром на лодочке с удочками. Ветерок уменьшился, осеннее солнышко собиралось заходить, рыбка не интересовалась приманками... Вот в то благословенное время легли на душу полусерьезные-полусмешные строки, которые я назвал «петушиными спевками». Предлагаю их читателям, заведомо разъяснив, что петушиное кукуреку в моем толковании иногда означает приветствие, иногда — призыв к вниманию. А кукуреки — это влюбленные пары в койках. Наслаждайтесь, пользуясь правилом: «Те читати нам не лінь, що потрапило в «Курінь»!

Політичне

Кукуріку, Президенте!
Ви зловили всі моменти.
А тепер керуйте так,
Щоб покинув нас бардак.

Головне: війну кінчайте,
Територій не здавайте!
І на путінські умови
Не пристаньте 
            навіть словом,

Це всім нам складна задача,
В Раші бо собача вдача,
В ній менталить Азія,
Штовха на безобразія.

Кукуріку, олігархи!
Вже не буде з вас монархів.
Або йдіть служить народу.
А як ні — хоч з мосту 
                  в воду.

Нам не тра, 
        щоб Коломойський
Збирав пляшки на помойці.
Але хай добра з офшор
Поверта на наш бугор.

Економічне

Кукуріку, демократи!
Люди роблять без зарплати.
Нема хліба, нема сала
І тепла в квартирах мало!

Агрохолдинги, привіт!
Ви — знавці на цілий світ.
Ваша лапа механічна
Люд із сіл вигонить звично.

Щоб у селах українці
Не лишались поодинці,
Тож гуртуймось у громаду
Й там даваймо собі раду

А громада без земельки —
Як з ціпком жебрак 
                Омелько.
Тому наші чорноземи
Іноземцям не до теми.

Кукуріку, добрі люди!
Що посієте, те й буде.
А тепер як в лоб кілком —
Битва Геруса з Ляшком.