Валерий Бебик и надгробный памятник Гераклу – прародителю скифов-ариев и спартанцев-дорийцев (I в. До н.э. (?), Лапидарий Керченского историко-культурного заповедника).

Геродот утверждает, что прародителем скифов является сын эллинского бога Зевса Геракл, а праматерью – трипольская Змееногая богиня, очень похожая на нимфу Калипсо.

Античные мифы утверждают, что Геракл родился на землях Боспора Киммерийского. По мифам, его после смерти бог забрал к себе на небо. Позднее этот путь пройдут Будда и Иисус Христос.

Геракл – самый популярный герой эллинских мифов античной эпохи. Античная эпоха, вероятно, получила свое название от праукраинского племени антов, которые проживали на территории Киевщины, Черниговщины, Полесья и Северного Причерноморья. Это дало основания историкам говорить о том, что антский племенной союз стал основой для формирования современной украинской нации.

Ромейські історики згадують антів починаючи з IV ст. н.е. Проте, слід зазначити, що сама держава Романія (більше відома як Візантія) з’явилася лише в 395 р. н.е. А анти жили в тих місцях задовго до створення Романії, яка насправді була першим Римом.

Антична доба тривала приблизно 1200 років – із VII ст. до н.е. по VI ст. н.е. Елліністичний період античної доби тривав приблизно 500 років – з IV ст. до н.е. по І ст. н.е.

Енциклопедія історії України (Інститут історії НАНУ, 2003) свідчить, що «...в духовній сфері антична культура характеризується багатобожжям, наявністю лічби, розвитком філософії, держави і права, історії, музики, театру, драматургії, мистецтва».

За еллінськими міфами, Геракл, який вважається предком скіфів і спартанців-дорійців, народився від верховного еллінського бога Зевса і земної жінки Алкмени. Отже, він не бог, а герой, оскільки народився від земної жінки.

Схоже, що в ті часи в Елладі ще панував матріархат. В іншому разі Геракла визнали б богом, оскільки його батьком був сам Зевс, який, за твердженням українських вчених Валентина Даниленка та Миколи Чмихова, мав трипільське походження.

Його прототипом міг бути реальний цар еллінського міста Тірінфа, який жив, імовірно, у 1400–1100 роках до н.е. Так звана «історична традиція» розташовує це місто в Греції.

Проте в нас є підстави вважати, що Геракл міг бути і царем міста Тіра, яке нині називається Білгород-Дністровський Одеської області України. Недаремно це місто на аверсі своїх монет карбувало голову Геракла, річкового бога Тіраса і богині Деметри. А на реверсі – голову бика або коня.

У ті часи ще не було писемної літератури та історії. І тому ми користуємося інформацією, закладеною в тогочасні міфи. Так от, еллінські міфи розповідають нам, що Геракл мав надзвичайну силу і героїчний характер. На його честь організовувалися олімпійські ігри.

 На знімку: Геракл, срібна пряжка (Скіфія, І тис. до н.е.).

Він мав трьох жінок: двох на землі (Мегара і Деніра), одну на небі (богиня юності Геба). А ще він здійснив 12 подвигів, більшість із них – на території Скіфії та Малоазійської України (Троади).

Сергій Охотников (заступник директора з наукової роботи Одеського археологічного музею) авторитетно стверджує: «Частину своїх подвигів він здійснював тут – на території Скіфії. Один із його подвигів стосувався биків Геріона. Він їх гнав по цій території».

Міф про подвиг Геракла, пов’язаний з пошуками биків (або корів) Геріона, містить цікаву інформацію про походження скіфів. Геракл був прабатьком скіфів. А Змієнога богиня була праматір’ю.

Зображення Змієногої богині зустрічається на трипільських глечиках, датованих ще IV–III тис. до н.е. Таке саме зображення ми побачили під час зйомок фільму про Геракла в музейній колекції Керченського історико-культурного заповідника.

А найбільший прикол в усій цій історії полягає в тому, що Геракл, імовірно, був уродженцем українського Криму. А Змієнога богиня жила в печері на острові Хортиця, що на Запоріжжі.

Геродот пише, що це була богиня – дочка річки Борисфен, яка пообіцяла повернути Гераклу вкрадених у нього корів, і коней, якщо він з нею одружиться.

Зверніть увагу, Змієнога богиня була дочкою Борисфена. Борисфен – це древня назва Дніпра. Отже, інформація з еллінських міфів про Геракла чітко підтверджує, що Крим завжди входив до складу Древньої України.

Більше того, ім’я сина Геракла – Гіла (він же Ахілл) збігається з назвою Гілеї – древньої держави, яка розташовувалася в Центральній Україні, в басейні Дніпра.

Скіфський цар Ахілл, до речі, мав титул понтарха, тобто володаря Чорного моря, яке в античні часи називалося Понтом Евксінським.

Аналіз еллінських міфів про подвиги Геракла свідчить про те, що більшість із цих подвигів відомий античнний герой здійснював не в Греції, а на на території сучасної України.

На знімку: Змієнога Богиня, кераміка (Трипілля, IV тис. до н.е.).

Ось, наприклад, четвертий подвиг Геракла – лов Керинейської лані. Геракл ловить її на землях гіпербореїв, у володіннях богині Артеміди. Культ Аполлона і Артеміди виник в українському Криму. Зокрема, він був дуже поширений в Пантикапеї (нині Керч).

Або п’ятий подвиг Геракла – бій з кентаврами, в якому, до речі, Гераклу допомагає частина кентаврів. Але хто такі кентаври? Міфи малюють нам напівлюдину-напівконя. Казка, скажете ви? Аж ніяк. Кентаври – це кінні таври. «Кен» грецькою мовою означає «кінь». А скіфський народ таврів дав назву Південній Україні – Тавриді, до складу якої завжди входив і Кримський півострів.

До речі, кентавр Хірон був учителем Геракла, який навчив його грамоти, математики, філософії, верхової їзди та стрільби з лука. Хірон склав для Ясона та його аргонавтів небесний глобус. Можливо, саме тому Зевс поселив його на небі, створивши для нього сузір’я Кентавра, або Стрільця?..

У міфі про дев’ятий подвиг Геракла розповідається про його плавання до країни амазонок. Амазонки, як відомо, жили в районі Азовського моря, яке на сході омиває українську Тавриду.

Дванадцятий подвиг Геракла, пов’язаний з крадіжкою золотих яблук Гесперід, теж ідентифікується з українськими землями. Під час здійснення цього подвигу Геракл перехитрив титана Атланта, приреченого Зевсом одвічно тримати на своїх плечах небо.

Якщо додати до цього, що Зевс після перемоги олімпійців присудив титанам відбувати своє покарання в Тавриді, не залишається жодних сумнівів, що це відбувалося на півдні Античної України. 

У цьому зв’язку і назва міста Пантикапеї набуває іншого прочитання. Слово «Понт» означає «море», а «капа» – «сади». Отже Пантикапей – це «сади на морі», де, ймовірно, й росли ті золоті яблука...

Культ Геракла набуває популярності в еллінську добу. І в нас є всі підстави казати, що в його імені проявляється ім’я більш древньої богині-Гери/Ори, яка згодом трансформується в українську богиню-берегиню Оранту.

Головними богами предків українців у часи неоліту були бог Ор та його дружина Оранта. Це були сонячні релігійні культи, цілком зрозумілі для хліборобських цивілізацій V–ІІІ тис. до н.е. Без сонця і води – врожаю не виростиш...

Численні праукраїнські племена аріїв, або оріїв, називали цих богів по-різному: Ор, Гор, Хорс, Хорив. У ІІ тис. до н.е. на історичну арену виходять праукраїнські племена дорійців, які зробили вагомий внесок у формуванні цивілізації Причорноморської Еллади та заснуванні її колоній в Середземномор’ї.

Як стверджує кримський історик Лариса Седікова: «Дорійці, засновники Херсонеса, вважали, що походять від Геракла. Відповідно, культ Геракла був одним із найпопулярніших у Херсонесі».

Відомий український археолог Сергій Охотников додає: «Це пов’язано якраз з дорійською навалою. Тому що Грецію свого часу, судячи з археологічних даних, наприкінці другого тисячоліття до н.е. захопила навала якихось племен, які прийшли з півночі. Північ від Греції – це наша територія. Саме з наших земель і прийшла ця навала. Їх називали лелегами, пелазгами, тощо».

Зафіксуємо собі слова відомого українського археолога Сергія Охотникова, який розкопував храм Ахілла на острові Зміїний, що біля Одеси. Голова Одеського археологічного товариства зазначає, що в ІІ тис. до н.е. племена лелегів, пелазгів і дорійців взяли під свій контроль Середземноморську Грецію, зробивши з неї другу Елладу.

І щодо цього варто згадати слова відомого історика Російської імперії початку ХХ ст. Зінаїди Рогозіної, яка провела чіткий цивілізаційний ланцюжок від пелазгів до еллінів: «Елліни, яких ми у римлян навчилися називати греками, дробилися на велику кількість племен, дуже обдарованих, які походили від найдавнішого кореня – пелазгів».

Отже, лелеги, пелазги, дорійці, які здійснили у ІІ тис. до н.е. свою експансію в басейн Середземного моря і перетворили Грецію на другу Елладу, прийшли з України.

Упродовж 100 років, за даними енциклопедичного словника Ф. Брокгауза та І. Ефрона (1893 рік), дорійці завойовують материкову Грецію, центральна частина якої так і називалася – Доріда. Водночас вони встановлюють контроль над островами Кос, Родос і (увага) – Карпатос!

Цікавий такий «збіг обставин»: острів Карпати – в Середземномор’ї! А як вам орійське ім’я спартанського царя Ореста, що походив з українського Криму? Про нього античний полководець і драматург Софокл (друг Геродота, між іншим) написав у V ст. до н.е. трагедію, яка називалася просто й вишукано – «Орест».

Німецький історик Р. Шмідт зауважує: «Антична традиція зазвичай каже про дорійське переселення, як про повернення Гераклідів і похід дорійців, при цьому в жодного автора ми не зустрічаємо цілісної та свідомої розповіді, викладення всього переказу, переважно повідомляються короткі згадки про прихід до Пелопонессу дорійців під керівництвом Гераклідів».

У принципі, все зрозуміло. Усі ці події відбувалися за 500–700 років до появи перших античних літераторів та істориків – Гомера, Геродота, Страбона. І вся інформація могла дійти до еллінських часів лише у формі усної народної творчості.

Але для нас ця інформація має стратегічне значення. Якщо Геракл жив приблизно в 1400–1100 роках до н.е., його нащадки – Геракліди не могли з’явитися на світ через 600–900 років після смерті Геракла. Відповідно скіфи, прабатьком яких був Геракл, теж мають бути щонайменше на 600–900 років старші, ніж їм визначили германські історики.

Більше того, тут ми маємо згадати римського історика І ст. Помпея Трога, який писав, що, «скіфське плем’я завжди вважалося найдавнішим, хоча між Скіфами і Єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...».

Отже, якщо скіфи старші за єгиптян, які жили в ІІІ тис. до н.е., відповідно вся історія скіфів як народу має бути продовжена щонайменше на 2 тис. років вглиб Всесвітньої історії. Відтак і Геракл, напевно, був скіфським, а не еллінським героєм.

Германська концепція Всесвітньої історії, яка створила міф про грецьку Елладу, нав’язала світу ідею про грецьку колонізацію Українського Причорномор’я. Паралельно з тим історики Священної Римської імперії германської нації у XVI–XVII ст. н.е. нав’язали тезу про те, що скіфи, мовляв, з’явилися на історичній арені лише в середині І тис. до н.е.

Вас, до речі, не дивує, чому так звана «колонізація» еллінами з Малої Азії (Карії) та Греції (Доріди) була надто спокійно сприйнята кочовиками-скіфами?

Кримчанка Олена Петрова пише, що останніх було надто мало і вони не змогли б протистояти досвідченим скіфським воїнам, якби господарі країни не прийняли їх. Дивно, як для колоністів-загарбників, чи не так?

Але якщо врахувати їхню етнічно-культурну спорідненість, все стає на свої місця. Це міг бути варіант повернення дорійських племен після кількох століть перебування в Середземномор’ї. Повернулися родичі з дальніх країв, то хай собі живуть! 

Підтверджує це, за словами Геродота, і відомий перський цар Дарій, котрий вважав малоазійських і причорноморських еллінів родичами: «І ті, й інші – один народ».

На знімку: Скульптура (зі стилізованим тризубом на голові) Змієногої богині – праматері скіфів-аріїв і спартанців-дорійців (І–ІІ ст. н.е., Керченський історико-культурний заповідник).

Досліджуючи цивілізаційний зв’язок між Українською та Грецькою Елладами, не можна не зачепити причин різкої експансії скіфів/аріїв або спартанців/дорійців з українського Причорномор’я до захопленого греками (після пелазгів/лелегів) Середземномор’я.

На нашу думку, однією з причин такого бурхливого марш-кидка скіфів/аріїв на Грецію у ХІІ ст. до н.е. могло бути знищення греками малоазійської Трої, заснованої теукрами у ХІІІ ст. до н.е.

Починаючи приблизно з кінця IV тис. до першої третини ІІ тис. до н.е. скіфи-дорійці мали в цьому регіоні у своєму «конфедеративному» складі досить потужні держави: Троаду (Мала Азія), Мікени (о. Крит), Сумер (Месопотамія), Єгипетський Кемет (Африка).

Проте приблизно у ХІІІ ст. до н.е. населену пеласгами/лелегами Палестину поступово завойовують семіти (араби і євреї). Трою (після завоювання островів Середземномор’я) захоплюють греки...

Що мала вчинити на ці агресивні наступи чужаків скіфо/трипільська імперія теукрів? Адекватно відповісти активними військовими діями. Отже, ситуація із дорійсько/спартанською експансією в Греції видається як військова відповідь скіфо/арійської спільноти на знищення греками Троади.

А який вигляд мали предки українців – скіфи, які вважали себе нащадками уродженця Українського Криму Геракла? Геракла, котрий, за свідченням батька історії Геродота, виводив свій родовід від головного еллінського бога Зевса. Геракла, який був сином головного олімпійського бога Зевса, котрий, за свідченням українських вчених Валентина Даниленка і Миколи Чмихова, мав трипільське походження.

Реальними нащадками і носіями здобутків Трипільської цивілізації України, яка розквітла в V–ІІІ тис. до н.е., були племена лелегів і пелазгів, які в ІІ тис. до н.е. завоювали Балканський півострів і острови сучасної Греції. Зінаїда Рогозіна, зокрема, пише: «Із зовнішнім виглядом і одягом скіфів... ми знайомі головним чином з дивовижно красивих і художньо оброблених предметів, знайдених у царській могилі поблизу Керчі (древньої Пантикапеї)...»

Не виключено, що в цій гробниці поблизу Керчі міг бути похований славетний Геракл, прабатько скіфів і дорійців-спартанців. І ті, й інші були предками сучасних українців.

До речі, в Керченському історико-культурному заповіднику ми побачили надгробний пам’ятник Гераклу, що не може бути випадковістю. Як не можуть бути випадковими назви племен (дорійці, арейці), спорідненість релігійних культів (Геракла, Аполлона, Артеміди), збіги імен богів (Пан) та царів (Орест), географічних назв (Доріда, Карія, Карпати,) однотипність зброї. Та й сама назва Спарти є, безумовно, скіфською назвою.

Усе це наводять нас на думку, що українська Еллада (Причорномор’я та Приазов’я) є «малою цивілізаційною батьківщиною» грецької Еллади, а Геракл – античним героєм України.

Валерій БЕБИК,
доктор політичних наук, професор,
голова Всеукраїнської асоціації політичних наук.

 

НАУКОВІ ДЖЕРЕЛА:
* Бебик В. Тисячолітня Україна: доісторичні цивілізації та глобальні релігійно-політичні доктрини. Київ–Ужгород. 2012. 280 с.

* Бебик В. Доісторичні витоки української цивілізації. Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. 2014. № 3. С. 6–13.

* Бебик В. Теукри в Єгипті та Малій Азії. Пам’ять століть. 2008. № 3. С. 27–36. 

* Бебик В. Теукри – біблейні «народи моря». Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. 2009. № 4. С. 6–12.

* Бондар С., Кралюк П. Біля витоків української мудрості: філософська та релігійна думка народів Північного Причорномор’я VII ст. до н. е. – ІІ ст. н. е. Київ : Світ знань, 2009. 

* Гиндин Л.А., Цымбурский В.Л. Троя и «Пра-Аххиява». Вестник древней истории. 1995. № 3.

* Крижицький С.Д. Антична культура в Північному Причорномор’ї // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во «Наукова думка», 2003. 688 с. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Antychna_kultura

* Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима / Сост. А.А. Нейхарт. Москва : Изд-во «Правда». 1990. 576 с. 

* Наливайко С.І. Українська індоаріка. Київ : Євшан-зілля. 2007. 640 с.

* Охотников С.Б., Островерхов А.С. Святилище Ахилла на острове Левке (Змеином). Київ : Наукова думка. 1993. 137 с.

* Шмидт Р.В. Античное предание о дорийском переселении. Вестник древней истории. 1938. №2. – Режим доступу: http://annales.info/greece/small/preddor.htm