Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань розслідування випадків та причин порушення прав дитини під час здійснення децентралізації повноважень з питань охорони дитинства, реформування системи закладів інституційного догляду та виховання, реалізації права дитини на сімейне виховання та усиновлення, розвитку (модернізації) соціальних послуг (далі —Тимчасова слідча комісія), утворена відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 лютого 2021 року № 1251-ІХ, за результатами розслідування дійшла таких висновків:
1. Реформа деінституціалізації, що відбувається відповідно до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017—2026 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2017 року
№ 526-р, не досягла своєї мети через прийняття неефективних управлінських рішень та відсутність єдиного керуючого центру. Міністерство соціальної політики України наразі неспроможне виконувати функції координатора цієї реформи і доцільно передати її координацію на рівень Кабінету Міністрів України.
2. Система органів та служб у справах дітей в країні фактично зруйнована, внаслідок чого на всіх її рівнях відсутня реальна спроможність здійснювати функції щодо захисту прав дітей. До цього часу не всі територіальні громади створили служби у справах дітей та укомплектували їх. Реформа децентралізації, що була покликана передати якомога більше прав та повноважень на місця, не з'ясувала реальну спроможність їх реалізації. Обласні служби у справах дітей позбавлені можливості повноцінно виконувати свої функції через суттєве скорочення штату. Робота у сфері захисту прав дітей проводиться хаотично та без підтримки з боку Міністерства соціальної політики України, яким, зокрема, не розроблено примірного положення про роботу служби у справах дітей на рівні територіальних громад, не проведено чіткого розмежування повноважень органів різного рівня у сфері захисту прав дітей. Вказане вимагає посилення контролю за роботою Міністерства соціальної політики України з боку Прем'єр-міністра України як відповідальної за реалізацію адміністративно-територіальної реформи посадової особи.
3. Створення Національної соціальної сервісної служби України не відбулося у встановлений законом спосіб, що призвело до ліквідації існуючих органів у сфері захисту прав дітей при одночасній відсутності відповідних повноважень у новоствореного  органу.
4. Суттєве зменшення національного усиновлення протягом останніх 10 років є наслідком накопичення кризових явищ в системі усиновлення. Введення у певних регіонах країни заборони на влаштування дітей віком до трьох років до будинків дитини без створення альтернативних форм догляду за дітьми раннього віку призвело до того, що такі діти фактично є необлікованими, з народження перебувають у лікарських закладах, звідки і проходить їх усиновлення, що створює передумови для зловживань у цій сфері.  
5. Доцільно створити окремий центральний орган виконавчої влади, що буде реалізовувати державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, — Державну службу України у справах дітей.
6. База даних Єдиної інформаційно-аналітичної системи «Діти» не функціонує належним чином і не містить актуальних даних.
7. В країні відбувається масова ліквідація спеціальних закладів освіти без створення належних освітніх, соціальних та реабілітаційних послуг для дітей у територіальних громадах. Так, лише у Закарпатській області одночасно ліквідовано всі спеціальні школи для дітей з інтелектуальними порушеннями. Міністерство освіти і науки України фактично не спроможне впливати на цей процес, а подекуди не володіє актуальною інформацією щодо мережі освітніх закладів.
8. Ліквідація з 2015 року нагляду за дотриманням прав та свобод дітей з боку органів прокуратури призвела до відсутності будь-якого нагляду за законністю дій посадових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Міністерства та інші органи, які уповноважені державою займатися питаннями захисту прав дітей, сприянням їх реалізації, фактично залишилися безконтрольними. Діти самі не спроможні захистити свої права, а уповноважені на це органи бездіють або взагалі відсутні.
9. Перепоною у проведенні реформи закладів інституційного догляду та виховання дітей є відсутність належної взаємодії між центральними органами влади, які впроваджують цю реформу, та безпосередніми її виконавцями (обласними державними адміністраціями та територіальними громадами), які одночасно повинні реалізовувати і цю реформу, і реформу децентралізації, і реформу освіти. Вимоги цих реформ в певній мірі суперечать одна одній. Так, реформа закладів освіти передбачає створення в територіальних громадах ліцеїв та відкриття при них пансіонів, а реформа деінституціалізації — скорочення кількості дітей, що не проживають разом із сім'єю.
10. Положення Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017—2026 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2017 року № 526-р, які передбачали скорочення мережі закладів, не вплинули на стан деінституціалізації дітей, а призвели лише до викривлення статистики, приховання реальної картини та негативних явищ. Виведення дітей із закладів інституційного догляду та виховання шляхом повернення у біологічну сім'ю відбувається лише на папері, без належного вивчення умов для цього, а фактично діти при цьому опиняються в умовах небезпеки для життя та здоров'я, а тому подекуди практично відразу знову вилучаються з таких родин та повертаються до закладів. Регіональні плани реформування системи інституційного догляду та виховання дітей підлягають перегляду, доопрацюванню та доповненню реальними процедурами провадження певних дій.
11. Відсутність законодавчого визначення поняття «заклад інституційного догляду та виховання дітей» та єдиних критеріїв до віднесення дітей до таких, які підлягають деінституціалізації, призвело до того, що кожний регіон України трактує ці поняття довільно, внаслідок чого відсутня об'єктивна статистична інформація щодо кількості інституціалізованих дітей. Дані різних міністерств відрізняються та не узгоджуються між собою.
12. Встановлено випадки порушення прав дітей на рівний доступ до освіти  при реалізації Порядку зарахування дітей на цілодобове перебування до закладів незалежно від типу, форми власності та підпорядкування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання захисту дітей в умовах боротьби з наслідками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 1 червня 2020 року № 586. Рішення про відмову в наданні дозволів на цілодобове перебування приймаються без врахування реальних потреб дитини та вивчення спроможності територіальних громад їх задовольнити.
13. Перебування дітей у приватних закладах інституційного догляду та виховання є неконтрольованим. Держава не має єдиного реєстру таких закладів, не здійснює систематичний контроль за дотриманням прав дітей, які там перебувають. У більшості випадків статутні документи таких закладів не відповідають цілям та видам діяльності, яку вони фактично провадять.
14. Існує загрозлива ситуація із безконтрольним вивезенням дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за кордон під приводом навчання і відсутність контролю з боку держави за процесом перебування дитини за межами України та її повернення.
15. Існує необхідність внесення змін до чинного законодавства України, зокрема:
скасувати Порядок зарахування дітей на цілодобове перебування до закладів незалежно від типу, форми власності та підпорядкування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання захисту дітей в умовах боротьби з наслідками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 1 червня 2020 року № 586;
внести зміни до додатка 1 до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» від 5 квітня 2014 року № 85 в частині виключення положення про  передачу не менш як 30 відсотків граничної чисельності працівників структурних підрозділів з питань соціального захисту населення облдержадміністрацій, не менш як 30 відсотків працівників служб у справах дітей облдержадміністрацій та загальної чисельності державних соціальних інспекторів райдержадміністрацій;
внести зміни до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 2019 року № 1648, яким істотно розширюється перелік захворювань (з 64 до 102), які дають підстави на усиновлення дитини іноземцями до сплину річного терміну, з метою зменшення цього переліку;
прийняти оновлені положення про спеціальну школу, про навчально-реабілітаційний центр, про пансіони при закладах освіти та законодавчо врегулювати питання визначення реального часу перебування учнів (вихованців) в дорозі, що надає право проживати в інтернаті (пансіоні), врахувавши до нього час, за який можна дістатися до зупинки транспорту, а не лише проїзду в транспорті.
16. Існує необхідність активізації зусиль правоохоронних органів щодо всебічного, повного та об'єктивного розслідування кримінальних проваджень за фактами, викладеними у звітах Рахункової палати щодо аудиту ефективності впровадження Проекту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України».
17.  Визнати необхідність існування в державі закладів, які надають медико-соціальні послуги для дітей, зокрема раннього віку. До прийняття рішень про трансформацію будинків дитини необхідно забезпечити їх належне фінансування. Внести перелік центрів медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 675, до наказу Міністер «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад, посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою, посад професіоналів в галузі охорони здоров'я та посад фахівців у закладах охорони здоров'я» від 28 жовтня 2002 року № 385.
18. Існує нагальна необхідність запровадження в країні обов'язкового моніторингу дотримання прав дітей до, під час та після реінтеграції їх в біологічні родини та викоренення випадків повернення дітей в родини із закладів, що супроводжується зніманням батьками грошових коштів з рахунків дитини, вчиненням насильства з боку таких батьків.
19. Фінансування закладів освіти та соціального захисту для дітей з боку держави та територіальних громад є недостатнім. Необхідно запровадити механізми співфінансування таких закладів як з декількох джерел, так і  різними територіальними громадами, виходячи з позиції «гроші ходять за дитиною».
20. Продовжити термін роботи щодо збору та систематизації інформації щодо випадків порушень прав дітей, розслідування цих випадків. Тимчасова слідча комісія вважає не завершеною в повній мірі свою роботу з виконання покладених на неї Верховною Радою України завдань. Зазначені обставини зумовлюють необхідність продовження діяльності Тимчасової слідчої комісії.

Голова Тимчасової слідчої комісії П. Сушко.
Секретар Тимчасової слідчої комісії Ю. Павленко.