Свято встановлено Указом Президента України від 17 червня 1995 року № 456/95, що стало визнанням особливої ролі архітектури у розвитку держави, збереженні історико-культурної спадщини та формуванні сучасного середовища.

Нині значення цього дня виходить далеко за межі професійного календаря. В умовах повномасштабної війни архітектура стала одним із ключових чинників майбутньої відбудови України. Йдеться не лише про відновлення зруйнованих будівель, а про створення нової якості життя, сучасних міст і громад, що поєднуватимуть безпеку, функціональність, енергоефективність та повагу до історичної спадщини.

Українська архітектурна школа має глибоке історичне коріння. Її розвиток відображає історію самої держави — від храмів Київської Русі до сучасних урбаністичних комплексів. Унікальність української архітектури полягає у поєднанні різних культурних традицій. Давньоруське кам’яне будівництво, дерев’яне народне зодчество, українське бароко XVII—XVIII століть, класицизм, модерн, конструктивізм XX століття — усі ці напрями сформували власну архітектурну мову, впізнавану далеко за межами країни.

Особливе місце посідає українське дерев’яне храмове будівництво, яке вважається одним із найвидатніших явищ європейської архітектури. Гармонійне поєднання споруд із природним ландшафтом, увага до пропорцій, світла та матеріалу стали характерними рисами національної архітектурної традиції. Українська архітектурна школа завжди була відкритою до світових тенденцій, але водночас зберігала власну ідентичність. Саме ця здатність творчо поєднувати інновації та традиції є одним із головних надбань українських архітекторів.

Будівлі — це своєрідні літописи історії. Через архітектуру суспільство зберігає пам’ять про минуле, демонструє культурні цінності та передає їх наступним поколінням. В Україні архітектурна спадщина нерозривно пов’язана із формуванням національної самосвідомості. Софійський собор у Києві, історичні центри Львова, Чернігова, Кам'янця-Подільського, дерев’яні церкви Карпат, палаци, фортеці, садибна архітектура, пам’ятки модерну та конструктивізму — усе це становить культурний код української нації. Школу української архітектури сформували саме такі постаті, як Іван Григорович-Барський, Степан Ковнір, Василь Кричевський, Владислав Городецький, Олександр Вербицький, Олексій Бекетов та багато інших. Їхня творчість заклала принципи, які залишаються актуальними і сьогодні: поєднання національної традиції, функціональності, високої художньої культури та гармонії з історичним середовищем. Саме цей професійний і культурний спадок є важливою основою для сучасної відбудови України, коли необхідно не лише відновлювати зруйновані будівлі, а й зберігати історичну пам’ять, архітектурну ідентичність та формувати комфортний простір для життя майбутніх поколінь.

Сьогодні, коли ворог цілеспрямовано знищує історичні міста, музеї, театри, храми та житлові квартали, захист архітектурної спадщини стає питанням не лише культури, а й національної безпеки. Повномасштабне вторгнення поставило перед українськими архітекторами безпрецедентні виклики. Фахівці беруть участь у фіксації руйнувань, оцінці стану будівель, розробленні проєктів консервації пошкоджених пам’яток, створенні концепцій відбудови міст і сіл.

Архітектор сьогодні — це не лише автор проєкту. Це учасник міждисциплінарної команди, яка працює разом із військовими адміністраціями, громадами, інженерами, екологами, істориками, соціологами та міжнародними експертами. Особливого значення набувають питання інклюзивності, безбар’єрності, енергоефективності, цивільного захисту населення, розвитку громадських просторів і сучасної транспортної інфраструктури.

Відновлення України стане одним із найбільших інфраструктурних проєктів Європи XXI століття. За масштабами він охоплюватиме житловий фонд, школи, лікарні, університети, підприємства, транспортні мережі, об’єкти культури та інженерну інфраструктуру. Водночас відбудова не повинна зводитися до механічного відтворення того, що було втрачено. Це можливість переосмислити принципи розвитку українських міст. Сучасна українська архітектура дедалі більше орієнтується на європейські підходи до сталого розвитку. Йдеться про компактні міста, комфортні громадські простори, розвиток велосипедної та пішохідної інфраструктури, доступність для людей з інвалідністю, використання екологічних матеріалів, цифрові технології проєктування та ощадливе використання енергоресурсів. Водночас надзвичайно важливо, щоб нова забудова не втрачала українського характеру. Кожне місто має власну історію, архітектурний образ і культурне середовище, які потребують уважного ставлення під час реконструкції.

Українська школа архітектури спирається на потужну систему професійної освіти. Заклади вищої освіти готують архітекторів, містобудівників, дизайнерів середовища, реставраторів, які працюють і в Україні, й за її межами. Водночас незмінною залишається повага до класичних основ професії — художньої культури, композиції, історії архітектури, знання конструкцій і відповідальності перед суспільством.

Світова практика дедалі більше демонструє, що успішні міста створюються не лише кресленнями, а й діалогом із людьми. Планування громадських просторів, реконструкція історичних кварталів, будівництво житла чи соціальної інфраструктури потребують участі місцевих громад. Саме такий підхід дає змогу формувати середовище, яке відповідає реальним потребам мешканців. Для України це особливо важливо під час повоєнної відбудови, коли необхідно врахувати досвід переселенців, ветеранів, людей з інвалідністю, сімей із дітьми та всіх, хто повертається до відновлених міст.

Українські архітектори сьогодні працюють у надзвичайно складних умовах, але саме вони вже формують образ майбутньої України. Від їхніх професійних рішень залежить, якими будуть міста через десятиліття — безпечними, сучасними, екологічними та зручними для життя. День архітектури України — це нагода висловити вдячність усім, хто своєю працею створює простір країни, береже її історичну спадщину та працює над її майбутнім. Відбудова України — це не лише відновлення зруйнованих будівель. Це відновлення довіри, гідності, історичної пам’яті та віри у майбутнє. І саме архітектура здатна надати цьому майбутньому матеріальну форму, створивши простір, у якому житимуть наступні покоління українців.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.