Саме цього дня 1937 року набув чинності оперативний наказ нквс срср № 00447, виданий на виконання рішення політбюро цк вкп(б) від 31 липня 1937 року «Про антирадянські елементи». Цей документ став офіційним початком масштабної каральної операції, що охопила весь радянський союз, а Україна стала одним із найбільших її осередків.
Великий терор 1937—1938 років був не випадковою кампанією боротьби з окремими політичними опонентами. Це була ретельно спланована державна політика масового насильства, спрямована на повне підпорядкування суспільства тоталітарному режиму йосипа сталіна. Репресії охопили практично всі соціальні групи: селян, робітників, інтелігенцію, військових, духовенство, державних службовців, науковців, митців, представників національних меншин і навіть відданих членів комуністичної партії.
Наказ нквс № 00447 передбачав проведення операції проти так званих «колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів». Насправді під це визначення можна було підвести будь-яку людину. Для кожної союзної республіки та області встановлювалися спеціальні «ліміти» — кількість осіб, яких необхідно було засудити до розстрілу або ув’язнення в таборах гулагу. Якщо місцева влада вважала ці цифри недостатніми, вона зверталася до москви із проханням їх збільшити. Такі прохання, як правило, схвалювалися.
Рішення ухвалювали так звані «трійки» нквс — позасудові органи, до складу яких входили керівник обласного управління нквс, прокурор та партійний керівник. Засідання тривали лише кілька хвилин. Без адвокатів, свідків, права на захист чи апеляцію вирішувалися долі сотень людей. Засуджених за першою категорією розстрілювали, за другою — відправляли до виправно-трудових таборів на 8—10 років.
Для України Великий терор мав особливий характер. Після Голодомору 1932—1933 років радянська влада прагнула остаточно зламати будь-які прояви української національної самосвідомості. Саме тому репресії були спрямовані не лише проти реальних чи уявних політичних противників, а й проти української культурної, наукової та духовної еліти.
Удару зазнали письменники, художники, композитори, науковці, педагоги, театральні діячі, священнослужителі, колишні учасники визвольних змагань, державні службовці Української Народної Республіки та Української Держави. Було фактично завершено знищення покоління українського «Розстріляного відродження», яке в 1920-х роках стало символом національного культурного піднесення.
Репресії торкнулися і сільського населення. Після колективізації та Голодомору тисячі селян оголошувалися «ворогами народу», звинувачувалися у саботажі чи антирадянській діяльності й ставали жертвами арештів та розстрілів.
За даними українських істориків та архівних документів, лише за період Великого терору в Україні було заарештовано більш як 260 тисяч осіб. З них понад 123 тисячі були розстріляні. Решту засудили до багаторічного ув’язнення в таборах гулагу, де значна частина також загинула від каторжної праці, голоду та хвороб.
Особливо інтенсивними репресії були в 1937—1938 роках у Київській, Харківській, Одеській, Дніпропетровській, Вінницькій, Донецькій та інших областях України.
Окрім «куркульської операції», проводилися й так звані «національні операції» нквс — польська, німецька, латиська, румунська, грецька та інші. Вони були спрямовані проти представників національних громад, яких безпідставно звинувачували у шпигунстві або диверсіях.
Одним із найвідоміших місць масових поховань жертв сталінських репресій є Биківнянський ліс поблизу Києва. Тут у 1937—1941 роках таємно ховали розстріляних у київських в’язницях нквс. За різними оцінками, в Биківні поховано від 20 до понад 100 тисяч людей різних національностей.
Масові поховання жертв Великого терору також виявлено у Вінниці, Харкові (лісопарк П’ятихатки), Одесі, Хмельницькому, Луцьку та багатьох інших містах України.
Після проголошення незалежності України розпочалося поступове відкриття архівів радянських спецслужб. Це дало змогу встановити імена багатьох репресованих та відновити історичну правду про злочини тоталітарного режиму.
Великий терор був не лише фізичним винищенням людей. Він став спробою знищити історичну пам’ять, національну еліту, незалежне мислення та будь-який прояв свободи. Страх, породжений репресіями, ще десятиліттями визначав життя радянського суспільства.
Для України осмислення цих подій має особливе значення. Радянський тоталітарний режим послідовно знищував тих, хто відстоював українську культуру, державність і право народу на власну історію. Саме тому Великий терор є складовою ширшої політики репресій, що включала Голодомор, депортації, переслідування церков та національної інтелігенції.
Нині, коли Україна знову бореться за свою незалежність і свободу, пам’ять про жертв Великого терору набуває нового змісту. Вона нагадує про небезпеку тоталітаризму, безкарності державного насильства та політичних репресій. Збереження історичної правди є важливою умовою недопущення повторення подібних трагедій у майбутньому.
5 серпня Україна вшановує всіх безвинно закатованих і розстріляних, чиї життя були зруйновані репресивною машиною сталінського режиму. Це день пам’яті про сотні тисяч українців, які стали жертвами політичного терору лише через свої походження, переконання, професію або прагнення жити вільно. Їхні імена повертаються з небуття, а пам’ять про них є невід’ємною складовою української національної історії та застереженням для майбутніх поколінь.
Пресслужба Апарату Верховної Ради України.
