Свято встановлено Указом Президента України від 9 жовтня 1998 року № 1132/98. Документ визначив другу неділю жовтня Днем художника, враховуючи роль художників України в розвитку українського образотворчого мистецтва та відродженні національних традицій. Відтоді ця дата стала нагодою вшанувати професійних митців, привернути увагу суспільства до їхньої праці та підтримати розвиток художньої культури.

Образотворче мистецтво посідає особливе місце в духовному житті народу. Через живопис, графіку, скульптуру, декоративно-ужиткове мистецтво та інші форми творчості передаються уявлення про світ, красу, добро, свободу й людську гідність. Художні твори зберігають прикмети різних історичних епох, відображають зміни в суспільстві, розповідають про повсякденне життя людей і події.

Українське мистецтво має глибоке історичне коріння. Його витоки сягають часів Київської Русі, коли розвивалися монументальний живопис, мозаїка, фреска та іконопис. Важливе місце в культурній спадщині посідають розписи Софії Київської, мозаїки й фрески давніх храмів, книжкова мініатюра. Упродовж століть мистецькі традиції формувалися під впливом різних культур, однак зберігали власну самобутність, пов’язану з українською історією, духовністю та народним світосприйняттям.

Особливе значення для національної культури має народне мистецтво. Петриківський розпис, косівська мальована кераміка, традиційний орнамент, вишивка, писанкарство та різьблення по дереву демонструють багатство української художньої уяви. У цих видах творчості поєдналися практичність і декоративність, символізм і прагнення до краси. Традиції народного мистецтва нині стають джерелом натхнення сучасних художників і дизайнерів.

У XIX столітті українське образотворче мистецтво розвивалося в умовах національного культурного відродження. Вагомий внесок у цей процес зробив Тарас Шевченко, який був не лише поетом, а й талановитим художником. Його живописні та графічні роботи, офорти й портрети засвідчують глибоке розуміння людської натури, увагу до соціальних проблем і прагнення до правди.

Наприкінці XIX — на початку XX століття українське мистецтво збагатилося новими художніми напрямами й стилями. Іван Труш розвивав пейзажний живопис і портрет, Микола Пимоненко звертався до сцен народного життя, Сергій Васильківський оспівував українські краєвиди, а Олександр Мурашко поєднував національні мотиви з європейськими мистецькими тенденціями. Важливе місце в історії українського мистецтва посідає творчість представників авангарду. Казимир Малевич, Олександра Екстер, Олександр Архипенко та інші митці впливали на розвиток європейських художніх напрямів. Їхні експерименти засвідчили, що український мистецький простір був частиною широкого міжнародного культурного процесу. Водночас багато художників працювали в умовах політичних репресій, цензури та ідеологічного тиску, які обмежували творчу свободу й призводили до втрат для національної культури.

У другій половині XX століття українські художники продовжували шукати власну мову. Особливу роль відіграли митці-шістдесятники та представники неофіційного мистецтва, які прагнули свободи самовираження, зверталися до національних джерел і загальнолюдських тем. Творчість Алли Горської, Віктора Зарецького, Івана Марчука та багатьох інших авторів засвідчила життєздатність української мистецької традиції та її здатність до оновлення.

Після відновлення незалежності України художники отримали ширші можливості для творчого самовираження, участі в міжнародних виставках, співпраці з галереями та мистецькими інституціями інших країн. Розвиваються сучасний живопис, графіка, скульптура, фотографія, інсталяція, відеоарт і цифрове мистецтво. Митці поєднують традиційні техніки з новітніми технологіями, досліджують питання ідентичності, історичної пам’яті, взаємодії людини й суспільства, екології та відповідальності за майбутнє.

Повномасштабна агресія рф докорінно змінила умови праці українських митців і тематику багатьох художніх творів. Війна стала випробуванням для культурної сфери, спричинила руйнування музеїв, галерей, майстерень та інших об’єктів культурної спадщини. Частина художників була змушена залишити домівки, евакуюватися або працювати в умовах постійної небезпеки. Водночас мистецтво перетворилося на важливий спосіб осмислення пережитого, документування злочинів агресора та збереження пам’яті про людей, які захищають Україну. Мистецькі проєкти, виставки та міжнародні культурні ініціативи допомагають розповідати світові про Україну, її боротьбу за свободу та прагнення до справедливого миру.

День художника — це також нагода згадати про необхідність підтримки мистецької освіти, творчої молоді, художніх шкіл, академій, музеїв і виставкових просторів. Важливими залишаються доступність культурних заходів, збереження мистецьких колекцій, розвиток регіональних ініціатив та створення умов, за яких митці можуть працювати й презентувати свої твори в Україні та за кордоном.

Художник не просто відтворює навколишній світ. Творча праця допомагає зберігати національну самобутність, розвивати українську культуру та утверджувати цінності свободи й людської гідності. Навіть у найскладніші часи мистецтво залишається свідченням того, що прагнення до краси, правди й творчості неможливо знищити.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.

 

 

ДОВІДКОВО

Малюнок як голос часу

У матеріалі використано малюнок Олексія Кустовського.

Олексій Кустовський — український художник-карикатурист, який понад 20 років працював у нашій газеті, а сьогодні продовжує говорити з читачем мовою графіки. Свої роботи підписує творчим ім’ям Kusto, він здобув визнання на міжнародних конкурсах у десятках країн світу. Його карикатури допомагають осмислювати непрості події сьогодення, викривати абсурд агресії та зберігати здатність критично мислити.

Вітаємо Олексія та всіх художників із Днем художника України! Бажаємо натхнення, нових творчих ідей і миру, у якому мистецтво зможе говорити передусім про життя.