Луганськ хоче розширити свої межі

Луганську тісно в існуючих кордонах, і він має намір їх розширювати. Такий акцент генерального плану розвитку обласного центру до 2029 року цілком логічний. Час висуває нові вимоги до розвитку територій, і оскільки йдеться про підвищення економічного потенціалу міста, зміну його чисельності, а також про соціальний розвиток і зростання трудових ресурсів, то, зрозуміло, без розширення кордонів Луганську просто не обійтися. Сьогодні територія міста становить 25,654 тис. га, і поки що йому не тісно. Але треба дивитися в майбутнє, і міське керівництво, образно кажучи, «взялося за біноклі».

Однак окрема частина громади не підтримує такі наміри влади, рекомендуючи керівникам міста спочатку навести лад у вже існуючих межах, а потім братися за нові прожекти. У конкретному випадку мова йде про зони забудови житлового й промислового будівництва. Частина громадськості не підтримує ініціативу міської влади щодо освоєння вільних від забудови територій і залучення до складу міста нових земель із тих, які належать сьогодні прилеглим сільським районам. Наприклад, мешканці села Жовтого й самі не хочуть приєднуватися до Луганська. Точніше сказати, не хочуть віддавати обласному центру селище Тепличне, що входить до структури сільради. У Тепличному працюють десять сільгосппідприємств, які створені на пайовій землі 160 селян. Податок на землю — головна складова сільського бюджету, а якщо говорити конкретно, то тих 400 гектарів землі дають до 40 відсотків надходжень до бюджету, за рахунок яких утримуються дитсадок, школи й бібліотеки, розвивається інфраструктура. Одне слово, зваживши всі «за» і «проти», громадськість звертає увагу на інший аспект проблеми.

Чверть житлових будинків Луганська побудовано до 1945 року, в період з 1946 по 1970 рр. — 62% будинків, а статус «старий» сьогодні мають 72 житлові будови. Коротше кажучи, житловий фонд обласного центру потребує капітального ремонту й реконструкції. Чи не простіше бюджетні фінансування й кошти бізнесу направити саме на ці цілі? Крім того, за 20 років населення міста скоротилося майже на 70 тис. мешканців, або на 12%. Позначилася негативна динаміка демографічних процесів: народжуваність, смертність, міграція тощо. За даними 2008 року, в Луганську проживає 441,8 тис. осіб. Це за офіційною статистикою, а реальні показники й того менше. Тому, вважають противники політики Луганського міськвиконкому, мотивації для розширення території Луганська поки що немає. «Є!» — захищає свої наміри міська влада й наводить свої аргументи. На одного луганчанина сьогодні припадає 19,8 кв. м житлоплощі, а за прийнятими в Україні нормами має бути значно більше. От місто й прагне поліпшити цей показник, щоб до 2029 року кожен мешканець у середньому мав понад 27 кв. м житла. «А чи буде це житло?» — сумніваються противники. «Буде!» — палко переконують міські чиновники й розповідають про свої плани.

Грандіозність проектів, слід зазначити, вражає. Якщо все це з аркуша ватману перенести в реальність, Луганськ буде не просто гарним сучасним містом, а містом-казкою. А поки що ситуація така. У межах міста визначено кілька нових мікрорайонів для забудови. Втім, частину з них новими можна назвати умовно, оскільки в планах міського перспективного будівництва вони існують уже 8—10 років. Йдеться, насамперед, про мікрорайон Видний, котрий протягом тривалого періоду ніяк не «розродиться» не тільки запланованою соціальною інфраструктурою, а й будівництвом котеджів переважно приватного характеру. Відповідно до генерального плану розвитку міста, тепер буде створено Видне-3, -4, -5 з усією необхідної для життя соціальною сферою. Поява котеджних містечок запланована й у районі першої міської лікарні, де під ці цілі зарезервовано 118 гектарів землі, а також у районі супермаркетів «Епіцентр», «Метро» та в інших районах міста.

— Поки що території для будівництва житла в нас достатньо, тож у найближчі п’ять років питання про розширення кордонів Луганська не стоятиме, — переконує архітектор міста В’ячеслав Женеску. — З другого боку, якщо подивитися на карту обласного центру, то практично всі селища прилеглих районів настільки наблизилися до Луганська, що неначе стали його частиною. Скажімо, сьогодні їхні мешканці користуються нашою соціальною інфраструктурою, медициною тощо. Тому адміністративні зміни напрошуються самі собою. Але це проект майбутнього. Щоб ухвалити остаточне рішення, нам ще треба попрацювати із сільськими та селищними громадами. А поки освоюватимемо наявні вільні території, тож у цьому випадку думку частини луганської громадськості ми враховуємо.

Існує ще один, можна сказати, проблемний резерв землі. Йдеться про території, зайняті під промислові підприємства, які сьогодні не працюють. Причому значна їхня частина розташована в самому центрі міста й своїм неохайним виглядом негативно позначається на іміджі Луганська. Власне кажучи, тут залишилися одні руїни... Але вирішити долю даних територій виявляється не так просто. Те, наскільки непросто, можна простежити на прикладі колишнього емальзаводу. Ще п’ять років тому залишки підприємства викупили донецькі бізнесмени, плануючи на цьому місці побудувати торговельно-розважальний центр. Місце для такої мети дуже підходяще. Але за час, що минув, ніяких робіт навіть з демонтажу старих будівель не відбувалося. Територія заводу залишається занедбаною і пригнічує своєю безгосподарністю. Судячи з усього, вплинути на донецьких підприємців міська влада не може, тим більше що, за словами архітектора, податок за оренду землі вони вносять регулярно.

— Старі промислові майданчики так і залишаються промисловими, незважаючи на те, що змінюють хазяїна та профіль виробництва, — розставляє крапки над «і» В’ячеслав Володимирович. — Але для інвесторів привабливіші нові ділянки, які дають можливість розвивати нові технології. Таких промислових майданчиків ми підготували п’ять, їх і пропонуємо інвесторам.

Як завжди, плани в міської влади — величезні, у той час як фінансове питання продовжує залишатися проблемним. Де взяти кошти, щоб у кожному районі обласного центру, як плановано, побудувати культурно-спортивні комплекси, відремонтувати дороги, створити нові парки й реконструювати старі? Де взяти кошти на благоустрій, не кажучи вже про капітальне житлове будівництво? На це запитання міські чиновники відповідають так: «Якби працювало законодавство, що зобов’язувало б бізнес відраховувати частку своїх коштів на реконструкцію або будівництво необхідних місту об’єктів, тоді можна було б вирішити більшість проблем мегаполіса». Але такого закону немає, отже, потрібно шукати гроші, треба їх заробляти, залучати інвесторів. Але інвестори поки що оглядаються. Підраховують, наскільки окупляться побудовані об’єкти й створені виробництва, і крутять носом: не вигідно.

Тож, схоже, до розширення меж Луганська ще далеко...