Зелений газон завдовжки метрів 300 — до війни Королівська площа — перед будинком рейхстагу, де нині засідає парламент ФРН бундестаг, я, не поспішаючи, подолала за 10 хвилин. По ній вранці 30 квітня 1945 року батальйон капітана Неустроєва ішов на рейхстаг «у лоб». Але захопити його з ходу не вдалося...
Це нині тут — сонячна галявина, на якій погожої днини ніжаться сотні берлінців і туристів. А тоді перед очима бійців капітана Неустроєва, як він писав у мемуарах, «постало переоране снарядами поле, яке на дві частини розсікав канал, заповнений водою. За ним — німецька оборона: траншеї, дзоти, зенітні гармати, поставлені на пряму наводку. У світанковому тумані височів величезний сірий будинок, з якого валив густий чорний дим. Рейхстаг!»
Остання атака
Прямуючи навпростець до помпезної споруди, намагалася уявити, як воно було навіть висунутися з укриття на цей звідусіль відкритий простір, що його ворог обстрілював сотнями важких мін і снарядів, поливав кулеметним вогнем? Яка сила піднімала червоноармійців в атаку, котра для кожного з них могла стати останньою в останні дні війни? Відверто кажучи, й нині це недавно відреставроване монументальне приміщення з чотирма важкими вежами та могутніми колонами парадного входу не справляє приємного враження. Його не поліпшує навіть вишуканий прозорий купол — під небо, вибудуваний після останнього оновлення 1999 року. А тоді, в останній день квітня 1945-го, бійці тричі піднімалися в атаку і тричі змушені були зариватися в землю Королівської площі: 300 метрів нинішнього зеленого газону вони долали майже добу. Але піднімалися знову і знову, адже для тих, хто дійшов до Берліна, Рейхстаг був не просто будинком, не просто об’єктом, який потрібно було відбити у ворога, а самим уособленням нацизму, «лігвом ворога», звідки прийшли страждання і горе на рідну землю, останньою ціллю боїв і походів.
Це нині ми знаємо, що в системі тодішніх архітектурних та ідеологічних символів диктатури націонал-соціалістів Рейхстаг не відігравав особливої ролі. Та й після пожежі 1933 року споруда не використовувалася за призначенням. Таким символом була рейхсканцелярія, де до останнього свого подиху залишався фюрер. Під час війни вікна Рейхстагу замурували, лише в деяких його приміщеннях розташувалися підприємство з виробництва електроламп, військовий лазарет і акушерське відділення клініки Шаріте.
Але міф про Рейхстаг як про символ нацизму впродовж багатьох десятиліть мандрував сторінками радянських підручників історії і пропагандистської літератури. Втім, хіба це применшує звитягу тих, хто йшов в останній смертельний бій? І вони виконали свою місію: у темряві, о 22 годині за місцевим часом, розпочався новий штурм цитаделі, яку захищало близько однієї тисячі німецьких вояків. Перші радянські стрілецькі батальйони увірвалися в Рейхстаг 30 квітня о 23 годині. Щоправда, стрілянина в будинку вщухла лише 1 травня. Це була остання атака у суворій чотирирічній війні. Остання!
Солдатські «графіті» законсервували
Нині в Рейхстазі засідає німецький парламент. Але він — ще й екскурсійний об’єкт: щодня сюди приходять 8—10 тисяч відвідувачів. Екскурсії тематичні. Одна з них — оглядова: ліфтом на терасу під купол на 24-метрову висоту. Звідти спіральним пандусом, довжина якого становить 230 метрів, нагору — до 40-метрової позначки, де розташований оглядовий майданчик: і Берлін — як на долоні. Також можна побувати на гостьовому балконі під час пленарних засідань Бундестагу. Особлива частина програми — екскурсія коридорами та сходами Рейхстагу, де на стінах збереглися написи червоноармійців, залишені ними після його штурму. Німці називають їх солдатськими графіті.
Коли Рейхстаг вирішили реставрувати останній раз, то умовою відкритого міжнародного конкурсу на реконструкцію приміщення було не лише відновлення його відповідно до проекту, а й збереження слідів історії. Зокрема, написів, зроблених вояками Червоної Армії. Завдяки спеціальній реставраційній технології вони мають такий вигляд, ніби з’явилися вчора. Всі солдатські автографи спочатку зафіксували на фото, після чого зробили переклад на німецьку мову. Частину написів залишили для огляду, інші заховали під штукатурку, але так, щоб вони збереглися — законсервували.
Дійшли!
Це насправді неймовірне відчуття, коли читаєш ці автографи на стінах приміщення, де працює парламент: «За Ленінград заплатили повністю. Сапожков»; «Ліза Антонова. Ялта»; «Градижак. Полтава»; «Урал. Фаддєєв»; «Дійшли до Берліна!»
І звідки вони сюди дійшли! Із Хабаровська, Алма-Ати, Ленінграда, Смоленська, Москви, Ростова, Києва, Донецька — піхотинці, артилеристи, льотчики, рядові й командири... А ось — «привіт» фашистам: «Що посієш — те й пожнеш!». Співробітниця прес-служби, яка провела мене коридорами Рейхстагу, пояснила, що під час реконструкції написи з нецензурними словами та непристойностями знищили, попередньо погодивши з російськими дипломатами: «Там було чимало міцненьких слів, а також образливих. Але тих людей, які їх написали, можна зрозуміти, чи не так?»
...Тут трапилося зустріти земляків: на запрошення фонду Німьолера приїхали старенькі мешканці села Перемога Баришівського району, що на Київщині. Їх дітьми разом з матерями фашисти вивезли до Рейху. Тепер ось співробітники фонду, що опікується такими людьми, привезли їх на екскурсію...
Тим часом у коридорі — нові екскурсанти: галасливі школярі з Мюнхена. Притихли, слухають екскурсовода, роздивляються написи. Один із хлопчаків запитує: «Чому вони всі дійшли до Берліна з Росії?» Ще одна правда про війну: тутешня молодь здебільшого знає, що під час Другої світової війни Німеччина воювала з американцями та британцями...
Але в Рейхстазі дізнаються й про інше — хто прийшов, звідки й чому саме. Так Німеччина зберігає й цю непривабливу для неї сторінку історії. Щоб у тих, хто не пережив жахіття війни, не було спокуси відроджувати нацизм, щоб ніхто не забував про наслідки агресії. І щоб «Ніколи більше!» — найважливіше тутешнє гасло, коли йдеться про трагедію Другої світової війни...
Київ — Берлін.
На знімку: травень 1945, Берлін, перед рейхстагом.
Фото ЦДКФФА ім. Пшеничного.
