Коли чуємо «народний депутат», вимальовується образ людини, яка відрізняється від пересічних стандартів і за матеріальним забезпеченням, і за місцем у політичній ієрархії, і за іншими життєвими реаліями. На цьому тлі цікавим видається порівняння з чвертьвіковою давниною. Тим паче що є хороший достойник, якому неважко таке порівняння зробити. Це Галина Іванівна Шегеда із села Бокійма Млинівського району — депутат Верховної Ради СРСР одинадцятого скликання, яка, представляючи Рівненську область, входила до складу Ради національностей, працювала в Комісії з іноземних справ, якою керував Михайло Горбачов.

 

Переживала, чи проголосують

У 70—80-х роках минулого століття ім’я Галини Шегеди «гриміло» не тільки на теренах Рівненщини, а й далеко за її межами. І на те були підстави: під головуванням Галини Іванівни колгосп у селі Бокійма Млинівського району піднявся до вагомих висот. Тут вирощували по 40 центнерів зернових, до 500 центнерів цукрових буряків на круг, надоювали щодня як мінімум по 15 кілограмів молока від корови, будували школу, житло для селян, прокладали дороги, проводили газифікацію. За таку наполегливу працю своїх адресатів у Бокіймі знайшли найвищі на той час союзні нагороди — їх вручили декільком механізаторам, а доярку Катерину Леус було удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Лягли ордени і на груди голови колгоспу — «Знак пошани» та Жовтневої Революції. Другий орден, зокрема, після того, як бокіймівський колгосп визнали одним із кращих в Україні.

— Не все, звісно, із запланованого здійснилося, — зізнається Галина Іванівна, яка перебуває нині на заслуженому відпочинку, — але багато чого таки вдалося досягти (і це, звичайно, насамперед завдяки мозолистим рукам простих трударів).

— А як стали депутатом Верховної Ради СРСР? — цікавимося.

— Викликали якось мене в обком партії, почали розпитувати про роботу, плани-задуми, — згадує Галина Іванівна. — Я тоді, чесно кажучи, не скумекала, для чого така співбесіда. Через кілька тижнів знову кличуть в обком на співбесіду, де мені сказали: будемо вас, Галино Іванівно, в депутати «висовувати» у найвищий представницький орган держави. Тоді в моїй душі боролися два почуття — приємні і тривожні. Переживала, а раптом виборці не проголосують? Але проголосували. Так я стала депутатом Верховної Ради СРСР.

200 карбованців — депутатська пільга

— Порівнювати тодішню депутатську роботу з теперішньою і шукати якісь плюси-мінуси — справа не вельми доцільна, — каже Галина Шегеда, — бо тут, як на терезах, стоять різні політичні системи, різні часові прошарки, різні завдання. І все-таки... Тоді, у середині вісімдесятих років, хоч і мало було демократії, але, без сумніву, більше було порядку. Навіть і під час ведення сесії. Нас у залі сиділо більш як тисяча людей, а тиша стояла така, ніби, окрім доповідача, у приміщенні більше нікого немає. Дискусії, ось такі, як сьогодні в парламенті, не практикувалися. Щоб виступити з трибуни, треба було пройти ціле сито перевірок. «Цензори» чіплялися буквально до кожного слова, яке депутат мав виголосити. Зрештою, з трибуни Верховної Ради СРСР я виступала лише двічі: порушувала питання сільської кооперації, соціальних стандартів на селі. І обидва рази підготовлений до виступу текст проходив своєрідну «обробку». Я не кажу, що це добре, що це ознака демократії. Але тоді по-іншому й бути не могло... Як не могло бути і міжпартійних чвар.

— І хоч слово «депутат» мало велику вагу, якихось привілеїв для народних обранців абсолютно не передбачалося. За своє «депутатство» я отримувала 200 рублів, — продовжує Галина Іванівна. — Це на додаток до моїх 300 рублів, які належали за головування в колгоспі. Загалом оті дві сотні інколи не вистачало навіть на дорогу та харчування, бо під час сесійної роботи ми харчувалися у кремлівській їдальні за свій рахунок. Деколи із собою до Москви з дому брала «мотузочка» із домашніх запасів. Жили в готелях по дві чи три особи в кімнаті. Умови проживання — найпростіші: ліжко, стіл, холодильник. Не завше навіть телевізор був. Зрештою, своєю основною депутатською роботою я вважала роботу зі своїми виборцями безпосередньо в окрузі. Вони до мене зверталися з різних питань — і житлових, і земельних. Вирішувала, як могла. Пишаюся також, що була причетна до декількох масштабних (для всієї області) проектів, які давали змогу Рівненщині і дороги будувати, і газові вітки прокладати, і школи зводити. А тепер за свою депутатську діяльність, перебуваючи на заслуженому відпочинку, отримую доплату 140 гривень. Разом пенсія «виходить» 1350 гривень. Багато це чи мало за нинішніми мірками, судіть самі. Але, як кажуть у народі, не у грошах щастя, а в тому, скільки ти добра зробив людям.

Підкорили іноземців салом

— У рамках своєї депутатської діяльності доводилося стикатися з багатьма цікавими та відомими особистостями, — пригадує Галина Іванівна. — І серед них хочеться виокремити Михайла Горбачова. Це потім він вже стане Генеральним секретарем ЦК, керуватиме країною, а перед тим очолював депутатську Комісію з іноземних справ. У цю комісію входили 13 депутатів, у тому числі і я. Розглядали на засіданнях силу-силенну питань, голосували переважно одноголосно, хоч не обходилося без цікавих дискусій. Урешті, Михайло Сергійович і сам полюбляв подискутувати, а заодно й переконати. Отож фактично спірних рішень комісій, як от тепер, не було і не виносилося на розгляд сесій.

— А ще мені вельми запам’ятався секретар ЦК Михайло Зимянін, поважний і водночас добродушний чоловік, який часто очолював наші депутатські закордонні поїздки, — продовжує згадувати Галина Шегеда. — В одну з них, до Бразилії, я взяла із собою в дорогу два великі різники сала. Проте минув тиждень нашого візиту — домашній продукт так і не став у пригоді. Одне слово, не траплялося нагоди, бо годували нас дуже добре. Надумала вже викинути сало на смітник... Як раптом — вечірка в готелі на найвищому рівні. Мене тоді представляли як мешканку України, а пізніше чомусь почали допитуватися, чи то правда, мовляв, що в Україні найсмачніший продукт — сало. Щоб не бути голослівною, я й вирішила запропонувати поважній компанії те, про що так промовисто йшлося. Коли офіціанти порізали сало на шматочки і подали з чорним хлібом, то я, чесно кажучи, не очікувала такого ажіотажу. Усі — і посли, і губернатори, і наші депутати — буквально за хвилину-другу «знищили» український стратегічний продукт. Прицмокували, насолоджувалися, дякували, просили ще, а на зворотному шляху Зимянін тільки те й згадував, як ми підкорили іноземців салом...

Загалом під час депутатства було по-всякому: і з курйозами, і без, і з перемогами, і з поразками. Але тоді депутат жив турботами виборців реально, а не на словах. Дбав не про себе, а про тих, хто довкола. Ось це, на мою думку, найбільше різнить тодішніх депутатів і теперішніх.

Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.

На знімках: Галина Шегеда в часи свого депутатства (80-ті роки ХХ століття); у колі колгоспників-односельчан;  депутат Верховної Ради СРСР від Рівненщини Галина Шегеда (крайня праворуч) у Кремлі разом з народними обранцями з Волинської області.

Фото із сімейного архіву Галини Шегеди.