Ідеальною картиною життя — таким собі українським раєм — наш народ вважав можливість заможного життя із власної праці на власному полі і тиху родинну розмову за щедрим столом, на якому завжди є хліб.
У вигляді зерна, колоска, готових виробів, хліб був обов’язковим атрибутом в обрядах родинного та календарного циклу. З хлібом ішли свататися і проводжали померлого в останню путь. Новонародженому маляті одразу ж клали в колиску цілушку, «щоб при хлібі росло». Багато тих, хто родом з села, і досі пам’ятають «хліб від зайчика» — окраєць, принесений матір’ю чи батьком з поля як гостинець дітям.
Для наших предків таїнством було звичайне випікання хліба. Кожна господиня, окрім рецептів випічки, знала неписаний кодекс правил цієї побутової містерії, який передавався з покоління в покоління. Обов’язковим було випікання хліба із зерна нового врожаю, яке мололи на борошно жорнами. Спочатку вчиняли опару з борошна, житнього чи ячмінного солоду. Після того, як додавали її до борошна (деякі господині вливали туди ще й трохи свяченої води), тісто мало вибродити, «подихати» у теплому місці в дерев’яній діжі. Пересвідчившись у готовності печі (температуру жару перевіряли, вкидаючи до печі дрібку солі чи борошна) і тіста, викачували паляниці. Із залишків тіста робили менші хлібці — підпалки, перепічки. Перед тим, як покласти хлібину на капустяний лист і відправити в піч, її «умивали», пригладжуючи рукою, вмоченою у воду. Господиня хрестила піч, закривала її заслінкою, і родина чекала на свято. У такі хвилини не можна було голосно розмовляти. Почувши лайку, хліб образиться і не вдасться: западе або буде глевким. Коли духмяний хлібний дух уже плив подвір’ям, сусіди намагалися не заходити до хати, небажаним був прихід «на голу піч». Тому, вийнявши готовий хліб, у піч одразу вкидали кілька полін.
Паляниці складали на лаві біля покуті, де вже стояла обжинкова квітка чи сніп, «щоб велося од хліба до хліба». Після цього родина сідала за трапезу. Голова родини читав «Отче наш», тоді брав у руки хлібину, цілував її, дякуючи Богу за щедрий ужинок поля, і ножем писав хрест зі споду паляниці. А вже після цього розрізав чи ламав її на шматки, роздаючи всім членам родини — від старшого до найменшого. Дружина і діти, отримавши хліб із натруджених рук чоловіка та батька, дякували своєму годувальнику. Діти засвоювали таким чином правила родинного життя, прагнучи і собі у майбутньому дотримуватися їх. І, ставши годувальником, дорослий син подасть перший окраєць хліба старому батькові, щоб потім і його діти знали, як правильно жити на цьому світі.
Галина БОНДАРЕНКО, етнолог.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
