Третій рік батьки дев’ятнадцятирічного Слави Цегельника намагаються знайти відповідь на найголовніше запитання: що ж сталося з їхнім сином фатальної ночі 30 січня?
Але час минає — міняються слідчі, начальники міліції, пихкає торованою колією байдужий бюрократичний паровоз, і, схоже, відповіді на це запитання батьки так і не дочекаються...
День народження друга — останній день життя Слави
— Тату, Артем, мій однокурсник, запрошує нас сьогодні на день народження в Матвіївку, заодно і відсвяткувати складання іспитів. Домовилися, що заночуємо в нього. Не хвилюйся, все буде гаразд: приїду — скину «есемеску»...
Хіба міг тоді подумати Віктор Іванович Цегельник, що це буде його остання розмова із сином?
«Есемеска», що надійшла о 23.30, украй заспокоїла батька: «Машину поставив. Усе в порядку». Ще подумав тоді про себе — пора молода, студентська, вдома встигне насидітися...
Уранці Слава не зателефонував. Знаючи, що це не в правилах сина, об 11-й годині батько сам набрав його номер, але телефон мовчав. Тривожних думок ще не було: може, хлопці проспали на заняття...
Через дві години Віктор Іванович знову взявся за телефон:
— Слава спить, — почув у трубці чужий голос.
На черговий дзвінок, уже о четвертій годині дня, відповів сам іменинник. Він повідомив Цегельнику-старшому новину, від якої тому зробилося не по собі: Слава, як з’ясувалося, пропав ще о четвертій годині ночі...
Стривожені родичі кинулися на пошуки хлопця. До них приєдналися півтора десятка солдатів: було обстежено прилеглі до Матвіївки лісові масиви, городи, прибережні очерети (на річці тоді ще стояв лід), гаражі, люки, каналізаційні колодязі, підвали, дачі, опитано десятки людей... Нічний сніжок лежав незайманий, люди нічого не бачили, не чули, ніде ніяких слідів бійки, волочіння, крові — Слава пропав безслідно, як у воду канув...
Трохи пошукавши Славу, хлопці вирушили спати
Важко припустити, що хлопці тієї ночі взагалі намагалися шукати Славу. Його дивне нічне зникнення в десятиградусний мороз, судячи з відписок міліцейських чиновників, їх особливо не стривожило, інакше вони б поводилися зовсім інакше. Близько одинадцятої години ночі Слава Цегельник разом з Юрою, однокурсником з Первомайська, на автомобілі ВАЗ-2108 прибув на день народження у Матвіївку, випливає з офіційного міліцейського документа. Як свідчать матеріали перевірок, близько третьої години ночі хлопці вирішили відпочити від застілля, провітритися і поганяти кулі в місцевому більярдному барі «Олімп». Святослав, начебто, вирішив залишити ключі від автомобіля, мобільний телефон і документи в будинку іменинника, оскільки боявся їх загубити. Клуб виявився на замку.
Час вочевидь був не для прогулянок: Матвіївка спала міцним сном, і хлопці, судячи з відповіді міліцейського чиновника, теж вирішили піти «на бокову», попередньо прилаштувавши на нічліг до свого товариша міських однокурсників Юру й Славу. Але оскільки товариш цей уже непомітно залишив компанію, вирішили піти до нього додому.
І ось тут починається, мабуть, найдивніше у такій мирній, на перший погляд, ідилічній прогулянці нічним мікрорайоном.
Слідчо-оперативна група встановила: хлопців, яких треба було прилаштувати на нічліг, чомусь залишили чекати біля під’їзду, а трійця піднялася до товариша. Коли через деякий час вийшли на вулицю, біля під’їзду вже нікого не було. Вирішили пройтися знову до бару і назад, але вулиця Силікатна була порожня. Пошукавши, нібито, 15 хвилин, хлопці повернулися до будинку іменинника, де в районі ринку зустріли Юру. Той заявив, що не знає, куди подівся Цегельник: вони нібито з ним посварилися, і товариш пішов у невідомому напрямку. На цьому нічна історія закінчилася: всі розійшлися спати.
Ранком, о пів на десяту, знову почали шукати Цегельника, але пошуки, на жаль, результатів не дали. Трохи дивно, однак, що ні в гостей, ні в господарів, ні в друга, з яким приїхав Цегельник на день народження, не виникло бажання зателефонувати хлопцеві додому — телефони батьків були забиті в контактах. Свою пасивність вони пояснили тим, що до останнього вірили: Слава знайдеться.
Канув чи «канули» у річку
17 лютого на річці Південний Буг сталася подія, що переросла в трагедію. У першій половині дня бригада рибалок ПП «Південнобузьке» вийшла фелюгою на промисел. Закинули невід, дали задній хід, але раптом гвинт заклинило, і двигун несподівано заглох. Через два дні судно витягли й обімліли: з-під фелюги стирчали людські ноги.
Це було тіло Святослава Цегельника.
Судово-медична експертиза установила на тілі утопленика прижиттєві тілесні ушкодження у вигляді численних гематом, подряпин, саден обличчя і голови, переломів ребер. Прокуратура Центрального району Миколаєва порушила кримінальну справу за ознаками ст. 122 ч. 1 КК України — за фактом умисного заподіяння Святославові Цегельнику тілесних ушкоджень середньої тяжкості. За висновком правоохоронців, отримані травми не є у прямому причинно-наслідковому зв’язку зі смертю хлопця, що настала від механічної асфіксії — утоплення.
Нема тіла —нема справи
Батько загиблого Святослава, Віктор Цегельник, прийшов з товстим стосом документів — відписок різного рангу чиновників на численні звернення у правоохоронні органи. Хоч як парадоксально звучить, Віктор Іванович, ветеран МВС, майор міліції у відставці, був змушений скаржитися на дії того відомства, якому присвятив довгі роки служби. Подавлений горем, він намагався триматися мужньо і непохитно, хоча зрадницький спазм раз у раз перехоплював горло...
— Уже наступного дня після пропажі сина ми звернулися в Центральний райвідділ міліції із заявою, в якій вказали, з ким він спілкувався до моменту зникнення. Два дні працівники міліції проводили пошуки, а потім оперативно-розшукові заходи зупинилися. Через дванадцять днів ми звернулися із заявою до прокуратури Центрального району, але нам сказали: «Немає тіла —немає і справи» — треба чекати, коли знайдеться труп. Хоча справу, за бажання, можна було розкрити протягом декількох годин: місце, де це відбулося, відомо, коло людей, з якими в останні хвилини життя спілкувався наш син, теж. Але, очевидно, такий стан справ комусь вигідний... Правоохоронні органи зайняли вичікувальну позицію, і ми самотужки, за допомогою друзів нашого сина, знайомих, із залученням засобів масової інформації, розвішених оголошень з портретом Слави продовжували його пошуки...
— Його тіло знайшли рибалки місцевого рибогосподарства 19 лютого о другій годині дня в річці напроти того будинку, де він був на дні народження, —веде далі батько Слави. — Про страшну знахідку рибалки відразу ж повідомили в міліцію. Але ми, батьки, хоч як дивно, довідалися про це геть випадково вже о пів на сьому вечора і тільки завдяки тому, що я 30 років пропрацював у МВС, і другий мій син працював у міліції. Зателефонували: мовляв, брат твій знайшовся. Коли приїхали на місце, крім самотнього сторожа, що охороняє причал з баркасами, нікого не було. На тілі сина, котрий лежав на березі річки, виднілися сліди тілесних ушкоджень — рани на голові, підбите ліве око, величезний синець на боці, рубані рани лівої скроневої області, підборіддя, спини, потилиці. На запитання, хто приїжджав із міліції, сторож відповів: «Самі «шишки» — великі начальники...». А тіло сина пізнавали якісь дві жінки, яких привезли іномаркою. Хто ці жінки — невідомо.
Близько сьомої вечора прибув з моргу транспорт по Славу. Ми запитали в працівників катафалка, скільки часу міг перебувати у воді наш син, і почули у відповідь — близько трьох-чотирьох днів. У розмові це підтвердили і рибалки, і водолази, і працівники моргу, які бачили тіло нашого Слави. Якщо це так, то де він був усі решту 16 діб? Коли тіло сина відвезли в морг для розтину, ми знайшли його мокру шкіряну куртку, що валялася під огорожею. Вдома куртка висохла, ми уважно її оглянули і побачили, що хутряне підстебування було розпороте посередині, і на тканині підкладки чітко відбилися сліди іржі завдовжки 20 см. За логікою речей, саме в цьому місці, мабуть, лежав важкий металевий предмет, що не давав змоги тілу спливти на поверхню.
Ми категорично не згодні з кваліфікацією статті цього злочину: виходить, наш син сам собі завдав тілесних ушкоджень, поламав ребра, розбив голову, а потім у 10-градусний мороз пішов на річку, пробрався через широку стіну з очерету й утопився? Жорстоке вбивство намагаються перекваліфікувати, начепити на вбитого ярлик утопленика, щоб не шукати душогубів і не псувати міліцейську статистику: адже за утопленика зовсім не так спитають, як за вбитого.
— Я вже стільки написав листів в обласну і Генеральну прокуратуру, стільки начитався бюрократичних відписок, що часом мені важко впоратися з розпачем, — закінчив свою гірку розповідь Цегельник-старший.
Чи одержать відповіді батьки: хто так побив їхнього сина? Як він опинився в річці? Звідки взялися сліди іржі на тильному боці його куртки?..
Слідство ведуть знавці
Задля об’єктивності, варто визнати: реакція чиновників на скарги батьків якась усе-таки була: службовою перевіркою підтверджено неналежне розслідування кримінальної справи. Якщо вірити документові, винуватця було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. А далі у звичному порядку стандартної відписки — проведено нараду, встановлено жорсткий контроль, створено спільний план слідчих і оперативно-розшукових заходів щодо відпрацювання основних версій...
— Кримінальну справу відкрито, — плаче мама Слави Антоніна Миколаївна. — Три товсті папки документів зібрано, але результатів, на жаль, ніяких. Недавно була на прийомі в начальника слідчого управління. «Шукаємо», каже він.
Але навіть самі слідчі не приховують сумну перспективу — черговий «висяк»...
Миколаївська область.
