Те, що валяється під ногами, може поставити на ноги

Світ нині поступово відмовляється від котелень, які працюють на паливі, що забруднює довкілля (вугіллі й мазуті). Бо ні для кого не секрет, що, крім екологічних ризиків, вони ще й малоефективні, хоча при цьому вартість виробленої теплової енергії висока. Що ж до природного газу, то тут взагалі годі й говорити. Всі давно вже зрозуміли, що це надто дорогий вид палива, а для нашої країни він став іще й політичною зброєю в руках північно-східного сусіда.

Утім, не все так безнадійно, запевняють вітчизняні вчені: газ можна успішно добувати і з вторинної сировини, а їхні розробки у цій сфері можуть гідно конкурувати зі світовими і вивести нашу країну з глухого кута. Щоправда, якщо вона, в особі наших керманичів, сама цього захоче.

Йдеться про переведення частини підприємств теплоенергетики країни на відновлювані види палива, до яких належать відходи переробки деревини, а також залишки діяльності сільськогосподарських підприємств, елеваторів, торфопереробних, цукрових, спиртових та олієекстракційних заводів, льонокомбінатів тощо. Використання таких відходів як палива дозволить вирішити низку проблем. Серед них спеціалісти називають три найважливіші:

— за рахунок спалювання відходів виробляти тепло на опалювання (або на отримання електроенергії);

— звільнити землю від непотребу (або від необхідності його утилізації);

— залучити для реалізації цього процесу міжнародні інвестиції у рамках Кіотського протоколу.

Слід зазначити, що в умовах наростання енергетичної кризи багато хто заздалегідь подбав про нові технології. Так, ТОВ Корпорація «Українські паливно-енергетичні комплекси» над розробкою газогенераторів працює з 2006 року.

За цей час у кооперації з Інститутом газу НАНУ та Золотоніським машинобудівним заводом ім. І. Лепсе було розроблено, виготовлено і випробувано до десятка різних видів газогенераторів. Згодом вдалося отримати найбільш прийнятні його зразки (виготовляються відповідно до технічних умов, конструкція захищена патентами України, а конструкторська документація й інструкція з експлуатації захищені авторським свідоцтвом Держпатенту України) та всі додаткові пристрої і системи до них. Так виник газогенераторний комплекс. Після презентації ним зацікавилися потенційні покупці. Один комплекс тепловою потужністю 0,3 МВт уже запущено у промислову експлуатацію в Запорізькій області (на знімку), а три інші також майже готові до роботи. Однак майже одразу споживачі газогенераторів зіткнулися з проблемою забезпечення їх вихідним паливом, яке повинне мати певну вологість і гранулометричний склад. З’ясувалося, що фірми, в яких споживачі мали брати (згодом це слово було замінено на купувати) вихідне паливо, жодним чином спеціально не готували його, тож виникли складнощі з експлуатацією газогенераторів, хоча на рік роботи вистачає десь 1000 тонн на кожен газогенератор.

Які проблеми, скажете ви, паливо у нас під ногами! Справді, в результаті роботи деревообробних підприємств в Україні щороку утворюються мільйони тонн відходів деревини, більша частина з яких, як правило, залишається незатребуваною, посилюючи пожежну небезпеку та погіршуючи екологічну обстановку. До деревини також можна додати відходи сільськогосподарського виробництва у вигляді брикетів соломи зернових культур, щепи стовбурів кукурудзи, очерету і соняшнику, виноградної лози, які до того ж часто-густо просто спалюють, завдаючи великої шкоди довкіллю.

Але ж це — величезні ресурси. Приміром, один лише Іллічівський олієекстракційний завод дає щодоби майже 100 тонн відходів у вигляді лушпиння соняшнику. Все це могло б успішно прислужитися розвиткові відновлюваної енергетики, а країна стала б менш засміченою.

Тим часом на Золотоніському заводі запевняють, що вони мають потужності для випуску на рік 50 газогенераторних комплексів тепловою потужністю 3 МВт. Для їх успішної роботи знадобиться 400 тисяч тонн вихідного палива щороку. Є в цій царині й інші не менш прогресивні напрацювання, та всі вони так само потребують сировини, на якій працюватимуть і яку, власне, перероблятимуть.

Академік Української академії наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Юрій Мокеєв, який багато років присвятив альтернативним видам палива і проблемам газогенерації, запевняє, що у нас, крім уже названих, є ще чимало інженерних розробок, зокрема і газогенераторних установок, які так само можуть працювати на вторинній сировині. Не бракує і покупців. Утім, часто-густо вони натрапляють на проблему відсутності необхідної кількості і якості вихідного палива.

...Ще коли газогенератор проходив випробування на Золотоніському заводі (для чого був розроблений і виготовлений подрібнювач деревини), його розробники звернулися до Зеленбуду з пропозицією забирати відходи деревини, що утворюються під час діяльності цього комунального підприємства. Пропозицію там сприйняли на ура — їм не треба буде самим вивозити чи утилізувати непотріб. Але коли деревину приїхали забирати вдруге, втретє, підприємцям кажуть: платіть! Хоча насправді за утилізацію мали б платити їм. Самим зеленбудівцям утилізація відходів коштує 15-30 грн. за тонну, а вони вже запросили у власників генератора по 100 гривень і більше.

— Переведення частини підприємств теплоенергетики країни на відновлювані види палива не потребує великих капіталовкладень порівняно, скажімо, з атомною енергетикою, але для цього необхідно провести значну організаційну роботу, — каже Юрій Мокеєв. — Найперше потрібно провести облік наявних ресурсів відновлюваних видів палива по регіонах і зробити прогнози щодо їх наявності там у майбутньому, тобто скласти своєрідний кадастр.

А ще, запевняє учений, на рівні держави потрібно створити комунальні підприємства для збирання (заготівлі), складування, підготовки до кондицій, необхідних для спалювання, й транспортування палива до газогенераторних комплексів. Для цього, на думку Ю. Мокеєва, державі необхідна спеціальна структура на зразок заготівельної кооперації. А щоб така структура працювала без збоїв, каже вчений, слід на державному рівні скласти кадастр таких відходів по регіонах України, а також розробити низку стандартів на відновлювані види палива і порядок ціноутворення на них.

— Розпочав би я роботу з промислового експеримента в одному з регіонів країни на домінуючому в ньому відновлюваному виді палива. Для цього має бути підведена й законодавча база, а вказаний напрямок повинен стати однією з ланок державної програми. Якщо такі заходи здійснити, то, за прогнозами, на альтернативні джерела енергії вже за 5—7 років можна було б перевести до 30 відсотків нашої теплоенергетики.