Підземна альтернатива

Аварія на донецькій шахті імені Скочинського в червні цього року, коли раптовий викид вугілля і газу забрав життя 13 гірників, знову привернула увагу громадськості до проблеми безпеки у вугільній промисловості. Чи можна уникнути трагедій, що повторюються? Можна, і досвід інших вуглевидобувних країн це доводить. При цьому метан, що виділяється із пласта, варто використовувати як додатковий енергоносій. Приклади, коли шахтним метаном заправляли автомобілі або спалювали газ на котельні, існували ще за радянських часів. За останні десять—п’ятнадцять років таких проектів було чимало. Про особливості метанових проектів, інтерес інвесторів і про те, що ж заважає перейти від слів до діла, ми говорили з директором державного підприємства «Центр альтернативних видів палива» Костянтином Автономовим. Центр було створено в 1997 році. Його засновниками виступили Національна академія наук України і Міністерство вугільної промисловості.

— Костянтине Володимировичу, про те, що проекти комплексної дегазації шахт і утилізації метану — основний спосіб забезпечення безпеки гірників, — говорять давно. Проте все, що в цьому напрямі зроблено, — заслуга швидше приватних власників вугільних підприємств, ніж держави. Чому? Адже в перевагах «приручення» шахтного метану, здається, нікого переконувати не треба...

— Що стосується комплексної дегазації шахт для забезпечення безпечної роботи гірників, то слід зазначити, що пілотним проектом, реалізацією якого займається центр, передбачалося буріння 30 дослідницько-промислових свердловин у різних гірничо-геологічних і гірнічотехнічних умовах. Це як раз і є комплексна дегезація вуглепородних масивів. У підсумку за десять років проект було профінансовано на 36 відсотків. Пробурити одну свердловину коштує 1,5—2 мільйони гривень, а центр одержав на ці роботи лише 26 мільйонів гривень. Не в останню чергу тому Національна академія наук вийшла зі складу засновників центру. Щороку скорочувалося фінансування геологорозвідувальних робіт для вугільників. Доскорочувалися до такої ситуації, що цього року на «метанову» тему не виділено жодної копійки. Усі говорять про метан, але грошей не дають.

Останні тридцять років дегазація і геологія фінансувалися за залишковим принципом. А тепер розводимо руками: мовляв, що ж робити далі? Останні аварії на шахтах показують, наскільки відстає геологія. Вугільники не знають, де працюють. Достовірні геологічні дані закінчилися на глибині 800 метрів. Далі — це інтерполяції за чуттям самого геолога. Свердловин на таку глибину ніхто не бурив, масив не досліджував. А на глибині більш як тисячу метрів і на газоутворення, і на природу метану впливають зовсім інші чинники.

Тому завдання стоїть — відновити фінансування геології та одержати достовірні відомості про розвиток процесів на великій глибині. Наприклад, на одній з польських шахт, де мені довелося побувати, при відпрацьовуванні лави щодня беруться і досліджуються на метанорясність проби вугілля. А в нас — можливо, раз на місяць і беруть. Треба оснастити лабораторії, озброїти їхніми новими методиками. Якби пілотний проект центру був профінансований хоча б на дві третини, не кажучи вже про повнооб’ємне фінансування, ми одержали б реальну віддачу насамперед за рахунок підвищення безпеки праці на шахтах. Держава для себе має прийняти рішення і не шахтарськими життями розраховуватися за метан, а вкладати гроші в проекти комплексної дегазації шахт.

— А чи проявляють інтерес до метанових проектів приватні інвестори?

— З ратифікацією Кіотського протоколу про скорочення викидів парникових газів з’явилася можливість фінансування таких проектів за рахунок «зелених інвестицій». Наприклад, торік підписано договір з однією з німецьких компаній, що провела реконструкцію системи дегазації і поставила утилізаційне обладнання в шахтоуправлінні «Донбас». На другому етапі реалізації проекту передбачається проведення комплексної дегазації вугільного підприємства. Так само підписано договір з американською компанією, що допомагатиме в реконструкції системи дегазації на шахті імені Стаханова. Усього в галузі реалізується 10 спільних проектів на загальну суму 48 мільйонів доларів США. Адже через хронічне недофінансування охорони праці у вугільній промисловості на шахтах відсутні системи дегазації в сучасному вигляді, як у Польщі, Німеччині, США. І на реконструкцію таких систем потрібні дуже великі капіталовкладення, щоб метан, який утвориться у вибої під час видобутку вугілля, ми могли б не по виробках витягти і викинути у вентиляційну трубу, а подати по газопроводах на поверхню і використовувати.

— За скільки років могли б окупитися метанові проекти?

— Проект звичайної реконструкції системи дегазації та утилізації метану — за три—п’ять років. Але неурегульована законодавча база і низка інших причин не дали змоги залучити інвесторів у 2007—2008 роках. А потім додалася ще й криза. Якщо торік нараховувалося більш як 26 компаній, які хотіли брати участь у таких проектах, то цього року залишилися одиниці. Адже на Заході теж відбувається скорочення виробництва, інвестори вичікують.

— Тобто час для початку таких проектів упущено?

— Не хотілося би посипати голову попелом і бути песимістом, але часу залишився дуже мало, адже Кіотский протокол діє лише до 2012 року. Якби почали два роки тому, то, використовуючи механізми протоколу, Україна мала б шанс обновити вугільну промисловість. Зараз Україна продала частину своїх національних квот на викиди парникових газів Японії. Тепер черга — за проектами, що скоротять викиди цих газів. Ми подали проект комплексної дегазації шахти «Краснолиманська». Якщо його профінансують за рахунок «зелених інвестицій», то це буде, без перебільшення, зразковий проект, дуже серйозний, показовий. Обсяг інвестицій становитиме більш як 20 мільйонів доларів.

Аналогічний проект готуємо і по шахті імені Скочинського, цього року, думаю, підпишемо договір з американською компанією. Він передбачає буріння свердловин з поверхні та реконструкцію підземної дегазації на шахті. Адже кінцева мета роботи нашого центру — насамперед підвищити безпеку робіт під відпрацьовування метанорясних пластів.

— США є лідерами у видобутку шахтного метану. Проте фахівці кажуть, що для українських шахт більше підходить досвід Німеччини, де схожий склад порід. Наприклад, шахта імені Засядька, яка реалізує комплексний проект дегазації та утилізації метану, використовує німецьке й австрійське устаткування, шахта «Краснолиманська» також співробітничає з Німеччиною. Проте американці пропонують свою допомогу в здійсненні проектів на шахтах. Чи немає тут лобіювання інтересів окремих виробників?

— Американці готові надати нам фінансову підтримку, але не наполягають на купівлі певного устаткування. Що стосується попередньої дегазації пласта — так, тут Канада, США, Австралія попереду. Але в підземній дегазації та утилізації метану наші компанії нітрохи не поступаються, і це приємно усвідомлювати. Інша річ, що ми розуміємо, скільки доведеться вкласти — в бурильне, утилізаційне устаткування, у трубопроводи... Та й німецький досвід в Україні потребує адаптації. Непогане устаткування в Польщі, й наші колеги пропонують свою допомогу. Вони вже постачили комплекс сейсмічного контролю на шахту імені Засядька. Після аварії на шахті імені Скочинського на одній з нарад у міністерстві пролунала пропозиція обладнати такими комплексами всі небезпечні шахти. Щоб ми могли перехресно сканувати товщу землі й скласти тривимірну модель.

— Чиновники найвищого рівня так багато і так переконливо говорять і про безпеку шахтарської праці, й про метан, що, здавалося б, у цій галузі для нових проектів має бути створено режим найбільшого сприяння. Що дасть Закон України «Про газ (метан) вугільних родовищ», який недавно набрав чинності?

— Уперше для шахтарів цей закон визначає метан уже як ресурс. Але водночас потрібні підзаконні акти, щоб реалізувати пільги, прописані в законі. Ми розуміємо, що на це піде час. Цього року від закону ще ефекту не одержимо. Скажу більше — за існуючої системи оподатковування шахтарям простіше викидати метан в атмосферу, ніж утилізувати його. Бо поки вугільне підприємство не звітує про метан як продукт, до нього жодних запитань немає. Тільки-но з’являється рядок, що гірники використовують метан, одразу виникає податкова, бере вартість метану за вартістю природного газу й одразу ж нараховує податки. Здавалося б, шахта намагається мінімізувати витрати, але податкова трактує це по-іншому. І новий закон питання не вирішує.

Не спростилася, а навпаки, ускладнилася і процедура проектів спільного здійснення за Кіотським протоколом. Торік уряд прийняв постанову, якою пропонуються всі спільні проекти погоджувати через Кабінет Міністрів. Поки що не пройшов ще жоден проект. Бо пройти 12 міністерств — це просто відбиває бажання в інвесторів. Здавалося б, боремося з корупцією. Але яка корупція, якщо, приміром, по шахтоуправлінню «Донбас» усі ризики покладено на інвестора? За гроші інвестора шахта одразу одержала реконструкцію системи дегазації, устаткування для утилізації метану й уже використовує його. Інвестор одержить гроші, тільки коли продасть одиниці скорочення викидів — через два роки після установлення обладнання. Усі ризики на інвесторі, і ще ми його заганяємо в кут.

Інший приклад: нам інвестор пропонує безплатне устаткування. Але в нас немає грошей, щоб його розмитнити. Ми просимо: дайте ще й грошей на розмитнення. Закордонні партнери дивуються і не розуміють. А устаткування дороге, вартість по одній шахті становить п’ять—шість мільйонів доларів. І на нього ще ПДВ порахувати, ввізне мито — це 1,5—2 мільйона доларів шахта повинна знайти за сьогоднішньої кризи, коли вугілля не продається, коли ледве-ледве виплачується зарплата.

А проекти комплексної дегазації взагалі дуже капіталомісткі. Для буріння свердловин з поверхні необхідні дороге устаткування та інфраструктура. Один кілометр буріння такої свердловини коштує від 500 тисяч доларів. Таких свердловин на шахтному полі треба пробурити не один десяток. Є інвестори, готові вкласти кошти. Але вони відкрито кажуть: змінюйте законодавство.

— Чи всі метанові проекти розраховані на великі шахти з великим видобутком? З малопродуктивними вугільними підприємствами возитися невигідно?

— Чому ж, у нас є приклад по шахті «Хрустальська» в Луганській області. Свого часу це була перша шахта, на якій реалізовано проект когенераційної установки виробництва електроенергії, але з певних причин він не запрацював. Шахта невелика, видобуток — близько 300 тонн на добу. Але при цьому метан використовується на котельні. Ми підрахували, що варто провести невелику реконструкцію самої котельні та дегазаційної системи — і це значно підвищить ефективність. Ми одержимо більше метану, і в рамках Кіотського протоколу шахта отримуватиме гроші та вкладатиме їх у підвищення безпеки. Тим більше марки вугілля, що його добувають отут, — антрацити — дуже стабільно і довго віддають метан.

— Якщо сьогодні в Україні утилізується 200 мільйонів кубометрів шахтного метану, то наскільки ви плануєте збільшити цю цифру років через п’ять?

— Песимістичний прогноз — до 350—400 мільйонів кубометрів, тобто вдвічі. Оптимістичний — утричі. Сподіваємося, так і буде.

— Науковці кажуть про необхідність комплексного використання енергоресурсів у Донбасі й про одержання з вугілля та газу нових видів палива. Чи працюєте ви в цьому напрямі?

— Так, є бажання реалізувати першу стадію проекту — одержання синтез-газу на установці з газифікації вугілля. Синтез-газ — це суміш метану, водню і ще низки горючих газів. Його можна використовувати для виробництва електроенергії або далі очищати, одержувати метанол, а вже з метанолу — рідке паливо. Попередні переговори проведено з однієї з американських компаній. Вигода в тому, що шахтарі отримують додатковий альтернативний ринок реалізації своєї продукції. Адже сьогодні існує тільки два напрями відвантаження: на енергетику або на коксохімічні заводи. Якщо ми здійснимо газифікацію вугілля, ми вийдемо на продукти вуглехімії і зможемо завантажити сировиною (замість природного газу) хімічну промисловість.

У всьому світі це роблять, а в нас поки що такі проекти — на рівні наукових розробок. Тим часом розрахунки показують, що за ціни на нафту вище 50 доларів за барель стає економічно вигідно виробляти продукти вуглехімії. Сьогодні, за існуючої ціни на природний газ в Україні, це питання навіть обговорювати немає чого, однозначно вигідно. Тим більше що сировина — в нас під ногами.