Десять років позбавлення волі — такий вирок Апеляційний суд Житомирської області виніс жительці одного з райцентрів Наталії С. У виправній колонії їй, мабуть, буде дуже важко. Навряд, чи ті, з ким разом відбуватиме покарання, спокійно сприймуть статтю Кримінального кодексу, що привела її в цю установу. Адже вона хотіла вбити власну дитину...
Але більше тривожить інше — як переживе цю душевну травму Андрійко, її син. Бо хоч би що там казали, нібито час гоїть усі рани, але такий психологічний удар безслідно не проходить. Бо ножа на нього заніс не хто інший, як мати.
Хлопчина не може назвати дати, коли це сталося: надто малий — за два місяці до того страшного дня йому виповнилося п’ять років. Зате добре запам’ятав, що то був старий Новий рік. Мама і її брат пили горілку. Увечері він ліг спати у своє ліжко. До нього підійшла мама, вона була п’яна, від неї несло горілкою. Вона взяла його й поклала на своє ліжко. Потім сіла йому на ноги й почала колоти ножем, який до цього ховала в рукаві. При цьому казала, що не вона його народила.
Більше ніяких її слів він не пам’ятає. Було дуже боляче, тому Андрійко почав кричати і кликати бабусю. Та прибігла в кімнату разом з дядьком, маминим братом. Вони перенесли хлопчика в іншу кімнату, а самі пішли до сусідки. Тоді горе-матір знову забрала сина до себе і почала з початку те, чого не закінчила першого разу. Відібравши у жінки ніж, сусідка врятувала малюка від смерті, та мати не вгамовувалася й ударила хлопчика ногами по обличчю. Вже після цього приїхала «швидка» й лікарі забрали його до лікарні.
Саме так запам’ятав ті події п’ятирічний хлопчик. Усе це нагадує сюжет дурнуватого зарубіжного фільму жахів. А ось що про ті події розповідала сама Наталя С.
14 січня цього року вона прокинулася близько пів на одинадцяту. Вдома, крім сина, був її брат. Мати Наталі вранці пішла на роботу (сама жінка не працювала). Спершу вони з братом випили пляшку кріпленого вина, після неї — пляшку горілки. Після цього втрьох — Наталя, її брат та малий Андрійко, пішли гуляти містом. Зайшли до матері на роботу, позичили в неї 15 гривень, за які придбали ще горілки. Розпивши цю пляшку в місті, веселий дует разом із хлопчиком пішли додому. Щоправда, по дорозі Наталя взяла у магазині, в борг, чергову пляшку вина та півтора літра розливного пива.
Ось її подальші свідчення:
— Хвилин через 20 після нас додому прийшла моя мати. За вечерею ми з братом випили пиво. Ми з мамою почали сваритися. Мій син пішов у спальню, а я вийшла на вулицю перекурити. Потім наша сварка тривала. Вона сердилася на мене через мого співмешканця, казала, що він мені не потрібен. Лаяла мене також за те, що 13 січня увечері я пішла до співмешканця миритися, а сина залишила в квартирі самого. Я розізлилася і на матір, і на сина. А оскільки я перебувала в стані сп’яніння, в мене почалася істерика. Я почала думати, що вони всі заважають мені жити так, як я хочу. Тому схопила кухонного складного ножа, який лежав у буфеті, і побігла в спальню, де був мій син. Навіщо я взяла ножа, пояснити не можу. Син в цей час лежав у своєму дитячому ліжку. Я сіла біля нього. А що відбувалося далі — не пам’ятаю. Наступне, що пригадую, це те, як мене тримав сусід. Потім приїхали працівники міліції, і я бачила, як вони знімали постіль з ліжка — вона була в крові.
Наталю було важко вгамувати
Бабуся Андрійка також має свою версію того, з чого все почалося. Малий грався на кухні, а Наталя почала на нього гримати. Бабуся заступилася за онука, що дуже обурило молоду маму. Наталя розізлилася й почала голосити, що то не її син, а ніби хлопчика підмінили у пологовому будинку. Після того, як перший раз відтягли дочку від малого й перенесли дитину в іншу кімнату, бабуся побігла разом із сином до сусідів, аби ті по мобільному телефону викликали «швидку». Коли ж повернулася — побачила ту саму картину, що й уперше: малий у ліжку матері, а та сидить у нього на ногах і замахується ножем. Бабуся настільки була шокована, що отямилася лише тоді, коли син разом з сусідом силою тримали Наталю, а та виривалася й кричала, що вб’є Андрійка.
Сусідку ж особливо вразило те, як важко було вгамувати Наталію: коли її відтягували від малого, вона била його ногами, нецензурно лаялася, кричала, що це не її син і що вона все одно його вб’є. Брат Наталі не міг втримати несамовиту жінку, тому сусідка покликала на допомогу свого чоловіка.
Фельдшеру швидкої допомоги також запам’ятався цей момент. Коли він надавав хлопчику першу допомогу, в сусідній кімнаті кричала жінка. Зайшовши, аби заспокоїти, фельдшер побачив, що її тримають дорослий чоловік і молодий хлопець. А молодиця щодуху виривається та кричить, що «вб’є його».
Дитина заважає жити
Заступник прокурора області В. Сагадін, який під час судового процесу підтримував державне обвинувачення, наголошував на тому, що замах на вбивство не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі: підсудній перешкодили. На тілі малого нарахували 11 колото-різаних ран, зокрема в лівій частині грудей: цілилася в серце... Окрім того, було також чимало саден.
Людство існує тільки тому, що природа наділила жінок сильним материнським інстинктом — без нього нікого з нас просто не було б на цьому світі. То що ж сталося з Наталією? Психіатрична експертиза зробила такий висновок: психічними захворюваннями не страждала і не страждає. Під час вчинення інкримінованих їй діянь перебувала в стані простого алкогольного сп’яніння (а це, як відомо, тільки обтяжує відповідальність за злочин). Психологічного афекту не було: орієнтацію в просторі, часі та місці знаходження не втрачала, дії були активними, послідовними (нагадаємо, щоб мати і брат не помітили ножа, адже Наталя ховала його в рукаві). Примусових заходів медичного характеру по психічному стану не потребує. Такий же остаточний висновок наркологічної експертизи: примусове лікування не потрібне.
Ключ до того, що сталося, у зізнанні самої Наталії: вона справді вирішила, що всі заважають їй жити так, як їй хочеться. А передусім син. На момент скоєння злочину їй щойно виповнилося 24 роки. Вийшла заміж 2002 року, 2006-го — розлучилася. Суд залишив хлопчика матері. Як пояснив колишній чоловік, раніше спиртним вона особливо не зловживала, а подружнє життя не склалося, бо зраджувала.
Це дуже короткий час до життєвої прірви: жити так, як хочеться, а винним у всіх своїх проблемах вважати інших. На жаль, як стреси, що ними багата нинішня дійсність, так і пропаганда різними засобами масового навіювання «легкого життя» вкупі з прогалинами в сімейному вихованні роблять свою чорну справу, ведуть до моральної деградації: забувається, що жити в суспільстві — то насамперед відповідати за свої вчинки.
Після тої страшної ночі на старий Новий рік Андрійка з районної лікарні перевезли до обласної дитячої. А коли одужав — його забрав до себе батько. Хочеться одного: аби хлопчик забув про те, що сталося...
Житомирська область.
Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.